fbpx
Життєві історії
– Дитина, яку носить моя кохана, не може бути чужа! Адже це її частинка! – Коли Ігор закінчив говорити, то з якимось переляком подивився на матір. А потім відразу додав: “Мамо, я тебе, звичайно ж, люблю. Але Маринку з Артемчиком ні за що не кину, навіть і не проси”

Анна Іванівна натішитися не могла на внука. Ладненький такий вийшов, міцненький.

Жінка в ньому прямо душі не чула. За матеріалами

Колись, років десять тому, її улюблений і єдиний син Ігор гаркнув у відповідь на батьківське бажання бачити його юристом. І поїхав… Спочатку не дзвонив і не писав, все ображався, батьки мало з розуму не зійшли, але потім відтанув.

Але жити став там, додому не повернувся.

Додому не їздив взагалі, правда став по скайпу кожен день з батьками розмовляти. Щоб не хвилювалися так сильно, мовляв все у нього там добре.

А десь років через п’ять після свого від’їзду, раптом заявив, що їде на батьківщину і не один. З молодою дружиною.

Мати з батьком звичайно ж образилися на нього, але дізнавшись, що у них скоро буде внук, швидко відійшли.

Невістка виявилася чудовою дівчиною, красивою, розумною і, що найголовніше, доброю. Було видно, що вона любить їх сина, а інше для матері було неважливо.

Молоді з півроку пожили у батьків, а після народження Артемчика придбали однокімнатну. Марина, невістка Ганни Іванівни, її зовсім не цуралася, ставилася як до матері рідної. Та й жінка похилого віку прив’язалася до цієї доброї дівчини і вже не уявляла собі своєї сім’ї без неї.

Якось раз до Ігора в гості завалився один-колега, будучи проїздом в їхньому місті. Такий собі – балабол, він примудрився втомити всіх. Ночувати у молодих було ніде, тому його з цією місією відправили до батьків Ігора. Гість мабуть не насолодився святом зустрічі до кінця, так як притягнув з собою пляшкy, яку в гордій самоті і вuпив.

А потім став говорити Ганні Іванівні дивні речі. Про те, що Ігор Марину вже взяв, коли та чекала дитину, що Артемчик не його син, що Маринка взагалі гуляща. Ледве-ледве його батько Ігора втихомирив.

Вранці, провівши гостя, Анна Іванівна зателефонувала синові і попросила про зустріч поза стінами його квартири, один на один, так би мовити. У кафе, за столиком, мати почала розпитувати сина про вчорашню розмову його гостя. Виявилося, що все це було правдою. Тільки Марина не була гулящою, як її описував нічний оповідач.

Це сталося тоді, коли Ігор ще не був знайомий з нею. Марина працювала медсестрою в лікарні і з роботи поверталася завжди пізно. В одну з таких ночей все й трапилося. Так як у дівчини були проблеми зі здоров’ям, їй гріх робити не дозволили. Так вона і жила, поки не зустріла Iгора.

Зрозумівши, що між ними зароджується щось більше, ніж дружба, Марина відразу ж розповіла про своє становище. І пояснила, що зрозуміє, якщо Ігор піде і не повернеться. А він не пішов. Він любив її і хотів бути поруч. І чому дитина, яку носить його кохана, може бути йому чужа? Адже це її частинка. Коротше кажучи, син Анни Іванівни виявився хорошою людиною.

Коли Ігор закінчив говорити, то з якимось переляком подивився на матір. А потім відразу додав: “Мамо, я тебе, звичайно ж, люблю. Але Маринку з Артемчиком ні за що не кину, навіть і не проси “.

Мати підійшла до сина і обняла його зі словами: “Дурник, навіщо я буду тебе просити кинути мою доньку та онука? Я пишаюся тобою, ти справжній чоловік. А з другом тим більше не спілкуйся, не рівня він тобі. Немає в ньому того, що я виховувала в тобі. І як бачу – НЕ безрезультатно ”

Фото ілютративне з відккритих джерел

facebook