Разом зі своїм чоловіком я прожила у шлюбі лише десь 5 років.

Наче й не довгий відрізок часу, але й не малий.

За цей час Олег пропрацював десь можливо років 2.

А весь інший час – чоловік постійно робив вигляд, що шукає добру роботу з високою зарплатою.

Йому, щиро кажучи, було зовсім не під силу підлаштовуватися під начальство, тому він шукав відразу посаду керівника, казав, що не хоче годити різним директорам, а сам хоче бути начальником.

Але беручи до уваги, що досвіду подібної роботи у нього було всього взагалі пару місяців, то і результат цих пошуків, зрозуміло, що був відповідним, навіть говорити про це не хочеться.

Але найгірше саме те, що я бачила, що чоловік дуже добре звик цим користуватися, і без роботи йому жилося досить таки комфортно та добре, адже нічого особливого не відбувалося для нього, так як старалася працювати я, тягнула все одна, щоб забезпечити нашу сім’ю.

На мої пояснення і прохання з пошуку роботи Олег реагував байдуже.

Його зовсім не хвилювало те, що я утримую нас обох з останніх сил, сама працюю з ранку до ночі, та ще й його матері намагаюся допомогти по-людськи.

Так мало того, я ще мала вислуховувати, які всі навколо недобрі люди оточують його і не розуміють, якого співробітника в особі мого чоловіка вони втрачають.

Я мовчала, нічого не говорила на все це досить довгий час. Навіщо мовчала і що чекала? Сама собі навіть не можу відповісти на це питання, чесно кажучи.

Але факт залишається фактом. Через два роки постійних пошуків моє терпіння все-таки закінчилося, адже це було вже не розумно зовсім для чоловіка так поводити себе стосовно своєї сім’ї.

Це ще добре, що дітей у нас не було, адже тоді взагалі б навіть не знала, що мені робити. А то було б ще важче приймати якесь серйозне рішення.

У всьому підсумку, я подала на розлучення і поставила колишнього чоловіка перед фактом.

Добре, що квартира мені дісталася раніше мого заміжжя, тому мій нещасливий чоловік не мав до неї жодного відношення. Він навіть жодної копійки примудрився не заплатити за весь час проживання в ній. Ось так треба вміти ще!

Я дала чоловікові на все 2 дні, щоб Олег зібрав всі свої речі, а сама на цей час поїхала в гості до своєї найкращої подруги.

Коли повернулася, в квартирі вже нікого не було.

Яке ж це щастя бути вдома бути одній, я навіть не думала про таке.

Не чути цього постійного ниття з приводу і без приводу, ніхто мені не скаржиться.

Тепер мені стало легше дихати.

З цієї хвилини і почалося моє нове життя, я вирішила, що маю почати спочатку.

Склалося у мене все добре. Я зустріла прекрасного чоловіка, на якого я можу покластися, мені не потрібно працювати одній з ранку до вечора, а вдома весь час проводити на кухні, або з ганчіркою у руках, навіть подяки за це не отримуючи, наче лише я маю одна якісь обов’язки вдома.

Він мене цінує як жінку, підтримує та допомагає в усьому.

Я не знаю, чи ви мене зрозумієте, але мені дійсно стало жити легше. Ми поки з Сергієм ще не одружені, але це все відбудеться в найближчому майбутньому.

Днями випадково зустріла свою колишню свекруху, матір Олега. Вона була дуже здивована тим, що я продовжую проживати в цьому місті. З її слів я зрозуміла, що син її не зміг набратися сміливості і розповісти їй справжню причину нашого розлучення, що сам він у всьому таки винен.

Щоб себе виставити добрим чоловіком, а мене поганою дружиною, Олег придумав казку про те, що його залишила, адже знайшла собі іншого і поїхала з ним з міста, а він виявився зрадженим та нікому не потрібним.

Я не стала засмучувати матір свого колишнього чоловіка. Їй і так важко живеться з таким сином.

Як з’ясувалося, він так і не працює досі. Хоча пройшло вже близько двох років після нашого розлучення.

Я не розумію, як можна бути такою людиною, вже в дорослому віці? І куди тільки мої очі дивилися, коли я заміж за нього виходила? Досі я навіть не знаю про що я думала тоді і на що надіялася!

Після розмови зі свекрухою на душі залишився неприємний осад. Ну як можна чоловікові бути настільки безвідповідальним та безсовісним? Бідна його мати! Отримати на старості років таку «підтримку»! Ворогові такого не побажаєш!

У мене вже декілька днів з голови не виходить моя колишня свекруха.

Адже вона залишилася практично без засобів до існування. Хіба однієї пенсії вистачить на двох дорослих людей?

Я деякий час носила своїй свекрусі колишній продукти і одяг, мені так шкода її.

Але це все йде і на Олега, вона ж сама цього не їсть, ще й пенсію йому віддає, адже вона мати і дуже шкодує свого сина.

А потім зрозуміла, що цей нероба все одно забере у своєї мами ці гроші. І як тепер бути? Я маю можливість їй допомогти, я добре заробляю. Але чи це потрібно робити? Чи правильно я зараз роблю?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.