fbpx
Життєві історії
Два дні тому я відсвяткував свій 65-річний ювілей, але єдина дочка не прийшла мене привітати, хоча я її і запрошував. Зять не хоче зі мною спілкуватися, а вона підтримує свого чоловіка

Вже багато років я живу сам, дружини моєї давно не стало, а єдина донька відколи вийшла заміж, не спілкується зі мною.

Два дні тому я відсвяткував свій 65-річний ювілей, і запросив до себе дочку. Говорив з нею по телефону, вона обіцяла, що прийде, але обіцянки своєї не виконала.

Я рано овдовів, то ж свою єдину доньку Оксану я виховував сам.

Справлявся сам, іншу дружину не приводив. Не хотів, щоб у моєї дитини була мачуха.

І було мені одному ой як непросто! Я і готував, і прибирав, і гроші заробляв.

А потім донька вийшла заміж і привела зятя додому. Жили ми всі разом і спочатку все було добре.

У мене був невеликий, але дуже гарний будиночок, який я в свій час отримав у спадок від своїх батьків. Дорогих ремонтів в ньому не було, бо у мене не було на це коштів, але чистоту і порядок я завжди підтримував.

Зять з донькою спочатку думали робити шикарний ремонт, потім захотіли поміняти ще щось, а під кінець зовсім захотіли продати його і купити інший будинок.

Цей будинок для них був вже дуже старим. Їм хотілося більших розкошей і зручностей.

Мій зять переконав дочку, що цей будинок треба продавати, і потім купити зовсім інший, новий, в кращому районі і з кращим плануванням, щоб там було зручніше робити все, що вони хочуть.

Продавати будинок я не хотів, бо він був для мене сімейною реліквією, але заради щастя дочки я погодився. Щоправда, з однією умовою – наступний будинок я оформлю теж лише на себе.

Дітям я наголосив, щоб вони не переживали, адже це чиста формальність. В новому будинку вони можуть все облаштовувати так, як їм заманеться, а я чим зможу, тим допоможу.

Але щоб не хвилюватися за свою старість, документи будуть оформлені на мене. Я навіть запропонував відразу оформити і заповіт, якщо вони хочуть.

Зять і донька дивилися на мене без розуміння того, про що я їм говорив, бо очікували на абсолютно іншу реакцію.

Чоловік дочки образився сильно, мовляв, я йому не довіряю. Він теж хотів стати власником будинку, який ми купимо.

Але я наполіг, і твердо сказав, що поки-що будинок буде записаний лише на мене, так справедливо, адже я продаю свій будинок.

Це і стало основною причиною того, що ми з ними посварилися. Після цього дочка з чоловіком з’їхали від мене.

Не бачилися ми більше двадцяти років, дочка не приходила до мене і не дзвонила.

Я не раз намагався налагодити з нею стосунки, та все марно. Вона слухала свого чоловіка, а він був категорично проти нашого спілкування.

От і тепер не прийшла на мій ювілей, хоча і обіцяла.

Я і далі живу в тому ж своєму будинку. Дочка не знає, але все своє майно по заповіту я записав на неї, адже нікого ріднішого за неї у мене нема.

Тепер єдине, що мене турбує, це як помиритися з своєю дитиною.

Важко сказати, хто правий в цій ситуації, а хто ні.

Я думаю, що я, адже зять не мав права претендувати на майно, в яке він не вклав жодної своєї копійки. Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page