Багато років тому я зустрічався з чудовою дівчиною на ім’я Людмила.
У мене до неї були справжні почуття, і я збирався одружитися з нею.
Але я пішов в армію, а коли повернувся, то Людмила вже стала дружиною мого брата.
Я не міг повірити, що двоє найрідніших мені людей так підло зі мною вчинили.
У них народилася донечка, моя племінниця.
Прийняти цей факт я не зміг, тому я відмовився від брата і його сім’ї.
Я поїхав за кордон і став жити там, подалі від них.
Весь цей час я намагався налагодити своє життя, але нічого не вийшло, закохатися не міг, та й особливо стосунків не було.
Через 20 років я повернувся додому.
Людмилу я випадково зустрів на вулиці, вона розповіла мені, що рік тому не стало мого брата.
Але вони з чоловіком розлучилися ще до того, бо сімейне життя у них не склалося, але я цього не знав, бо не спілкувався з родичами.
Потім я поїхав до батьків, і там знову зустрів Людмилу, яка разом з донькою приїхала до них.
У моїх батьків ми з Людмилою знову зустрілися через багато років.
Вона сама мені запропонувала, що тепер ми можемо зійтися.
Я придбав великий будинок за містом, і Людмила сподівалася, що переїде до мене.
Але моя мама була дуже проти цього.
Мені 40 років, і мама впевнена, що ще не пізно почати жити власним життям – створити сім’ю, народити дітей.
На її думку, Людмила вже один раз зіпсувала мені життя, не треба давати їй другий шанс.
Я багато над цим думав, і вирішив, що ні, стосунків не буде, ми залишаємося друзями.
По-перше, я пам’ятав те, що було тоді, а по-друге, я знаю, що вона його все ще любить і в її кімнаті стоять фотографії їх сім’ї.
Я зрозумів, що як би там не було, з цих стосунків нічого не вийде, ми чужі один одному люди, у неї є коханий чоловік, нехай і не на цьому світі, але вона чомусь не зважаючи ні на що, досі його любить.
Тим більше, і я вже давно переглянув свої погляди щодо стосунків і сім’ї.
У нас відбулася відверта розмова, і я їй пояснив все, думаю, вона мене зрозуміла.
А для себе я зрозумів, що я більше не хочу стосунків взагалі, це не моє, я завжди був чужим так нехай так і буде до кінця.
Ми досі спілкуємося – як друзі або просто хороші знайомі, ніякого негативу між нами немає, але і хорошого теж, нас нічого не пов’язує, це складно назвати навіть дружбою, просто хороші знайомі.
А Людмила ще сподівається…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.