Ми з Мар’яною обоє народилися і виросли в селі, а коли одружилися, то вирішили жити в місті.
Ми обоє з небагатих сімей, тому допомоги нам не було від кого чекати. Весілля ми теж, звісно, не робили, адже не було за що, а у батьків не хотіли нічого просити, вони самі ледь забезпечували себе. З Мар’яною ми відразу влаштувалися на роботу. Працювали з ранку до вечора, у мене ще й підробітки були кожного дня, і дружина брала додаткову роботу на вихідні.
Поряд з нами жила однокласниця Мар’яни. Вікторія теж з нашого села, з простої родини. Але заміж вона вийшла за багатого чоловіка. В нього уже відразу була своя велика квартира і шикарний автомобіль.
Вікторія з чоловіком ходила в ресторани, щовихідних відвідувала салони краси, їздили відпочивати за кордон. А коли він їй купив її власний автомобіль, моя дружина стала постійно мені дорікати. Мовляв Вікторії дуже пощастило з чоловіком, вона не працює так важко, а ходить на роботу заради годиться, аби було куди піти в нових сукнях і поїхати на своєму дорогому автомобілі.
Ми вже взяли квартиру в кредит, поступово і на своє авто гроші назбирали, та Мар’яна постійно скаржилася мені, що їй доводиться працювати без вихідних, адже я у неї не такий багатий, як чоловік Вікторії. Дружина моя заздрила постійно своїй подрузі.
Та згодом Вікторія розлучилася зі своїм чоловіком, не склалося в них сімейне життя. Тепер колишня однокласниця моєї дружини залишилася ні з чим, адже все належало чоловікові до шлюбу. У неї є лише авто, яке прийдеться продати, адже гроші потрібно розділити з чоловіком.
Звісно, прикро, що так в людини вийшло. Але тепер моя Мар’яна сміється, навіть коли приходить втомлена з роботи. Жартує, що хоч вона і важко працює, але в разі розлучення не залишиться з порожніми кишенями, адже теж на квартиру заробила. Зараз ми відкладаємо гроші на авто. Я пояснив Мар’яні, що поки молоді маємо гарно стати на ноги, щоб грошей не просити в батьків, а через рік і про дитятко подумаємо. Не завжди добре те, що нам здається на перший погляд.
Фото ілюстративне.