Наша донька зараз дуже змінилася не в кращу сторону – я зовсім не можу сказати, що вона виросла у нас якоюсь простою егоїсткою, але останнім часом я її не впізнаю зовсім, наче хтось її підмінив.
Росла Ніна практично як і всі діти з невеликих містечок: садочок, школа, щоліта канікули у бабусі в селі й раз в рік в табір відпочивати їздила.
Ніна у нас з чоловіком одна дитина, тому нашою з чоловіком метою було дати їй дуже гарну освіту і дати їй хороше майбутнє, допомогти їй зі стартом в самостійне життя: збирали гроші разом з моїми батьками, бабусею та дідусем, на квартиру в області.
Вона у них теж єдина внучка, тому дідусь з бабусею старалися, як могли, все хотіли вкласти в нашу дитину.
У школі Ніна також вчилася відмінно, закінчила навчання із золотою медаллю, тому їй не склало труднощів вступити в хороший навчальний заклад у столиці на бюджет. Жила Ніна наша в гуртожитку, ніякого особистого життя, вона навіть відпочивати не мала часу – вся в навчанні донька була постійно.
На останньому курсі Ніна лише почала зустрічатися з хлопцем, відсилала нам фотографії де вони гуляють разом з ним, натякала на швидке заміжжя, пояснювала, що все серйозно в них.
Лише ось повідомила про весілля вона за два дня до свого торжества.
Ніна сказала, що це весілля для зовсім не має значення – вони просто розписуються і все, а ввечері з друзями в кафе посидять, таким чином розділять разом своє щастя.
До речі, наречений нашої доньки – наш земляк, він теж з нашого обласного міста. Він працював в столиці, а потім з молодою дружиною вирішили повернутися назад.
Ми з чоловіком, звісно, зраділи: ну значить, приїдуть, а ми їм тут в подарунок квартиру подаруємо, заодно й весілля зіграємо всі разом з родиною.
Все це відбувалося минулого літа якраз. Але перша приїхала моя донька, до нас, Ніна явилася лише за ключами від квартири, сказала, що її чоловік приїде тільки до осені: контракт на роботу тоді закінчиться, у нього багато справ, він дуже працьовита людина і зовсім ніколи зараз йому.
На рахунок весілля донька сказала, щоб ми навіть не думали щось затівати, свято зараз вони взагалі не планують, бажання влаштовувати великої гулянки у них зовсім немає, мовляв “ложка дорога до обіду”.
Але від допомоги в облаштуванні в новій квартирі вона не відмовляється, навпаки, донька пояснила, що дуже сподівається на нас.
Я з батьком їздили на її квартиру, ту подаровану нами, а це десь більше 60 км від нас, допомагали і з ремонтом, і з покупкою і підбором меблів та необхідної для побуту техніки.
Я все питала: а чому свати не з’являються, батьки її нареченого теж мали б приймати участь в облаштуванні квартири для власного сина, ми б познайомилися з ними, а то якось негарно виходить зовсім, тай родичі вже всі сміються з нас за спиною, хто знає про цю ситуацію з нашими сватами та зятем, чутки різні ходять.
Але свати наші, за словами Ніни, були у відпустці, то зайняті, то ще десь їздять. Я розуміла – щось тут не так, не може ж такого бути, щоб у них постійно не було пару годин часу для того, щоб познайомитися з нами, якби вони того дуже хотіли.
На питання: що вони з себе представляють, дочка відповідала, що це люди дуже творчі, богемні, вони аристократичні, якісь зовсім особливі, одним словом, не такі, як усі. З ними не так-то просто, але вона їх дуже поважає та навіть десь боїться трохи, напевно, так як вони такі – типу з вищого світу, не такі, як наша родина.
Я вже помічала, що вони бувають присутні іноді в цій квартирі, тому що на стіні з’являлися незвичайні картини якісь, а ще якісь незрозумілі статуетки та вазони і все з дивним смаком таким. Для мене так це все дрібниця якась, а доньці подобається дуже, вона цінує все це, видно, що пишається своєю новою інтелігентною родиною.
Настала похмура осінь, приїхав наречений, нас діти до себе не кличуть, все якісь там виправдання у них. До нас молода пара теж не їде.
А нещодавно знову дочка приїжджала одна. Нас вже це обурило, сварили:
– Ти нареченого хоч покажи, привези його до нас, бо якось не по-людськи виходить, що ми зятя свого жодного разу не бачили! А то ми вже маємо сумнівів, що він взагалі існує!
Ніна показує нам відео з ним і з його батьками, сватами нашими. Ні слова привітання в нашу адресу не записано.
Зате які там батьки в того нашого зятя: сваха вся така тонка, витончена. Сват з модною борідкою з розумними очима, окуляри на ньому якісь модні та брендові, видно дуже дорогі.
Я зрозуміла цього разу по очах Ніни – дочка нас соромиться, не хоче, щоб ми з кимось зустрічалися, тому що ми не такі.
Так у неї прямо й запитала: соромишся нас, батьків своїх рідних, знайомити з цими богемними?
Ніна ухильно відповіла й швиденько перейшла на іншу розмову. Так, думаю це так. Ми з батьком прості: наша відпустка – це батьківська село, мій чоловік був сиротою, у нього крім нас і моїх батьків нікого немає.
Наше звичайне свято – це застілля, яке ми завжди розділяємо зі своєю ріднею і сім’ями своїх старих друзів, ми всі люди прості.
Наші будні – це робота на заводі звичайними робітниками з невеличкими підробітками чоловіка по ремонту побутової техніки, а я іноді прибирання беру в книгарні, яка розташована близько до нас, це такий мій підробіток.
У нас з чоловіком нічого в житті особливого немає, але ми ж не якісь там зовсім нерозумні люди, щоб нас соромитися. Ми прості!
На наше сімейне свято, з чоловіком у нас річниця шлюбу нещодавно була, дочка не приїхала до нас, щоб мене привітати, нас не покликала, щось там в цей час саме вона святкувала зі своєю богемною свекрухою.
А ми вже й не кличемо їх усіх до себе, втомилися, спілкуємося тільки один на один з нею по відеозв’язку.
Донька ніби не помічає наші образи, або просто вигляд робить, що все добре у наших відносинах. Ми до них в гості не напрошуємося, не хочемо навіть цього зятя бачити, який майже рік від нас ховається і ігнорує, хоча живе в квартирі, купленій на наші гроші. Ніякої подяки!
Боюся, що навіть у майбутніх онуків до нас таке ставлення буде, вони й знати нас не будуть ніколи – їх так само проти нас налаштують за нашу простоту. А в чому ми винні, що ми зробили не так? Як нам з батьком тут щось змінити?
Фото ілюстративне.
