Я живу в селі і разом зі мною живе мій зять. Через це моя донька на мене так образилася, що не розмовляє зі мною зовсім.
Надія у мене єдина донька, ростила я її сама, тому жили ми в тотальній бідності. Я розуміла, що не можу нічого дати своїй дитині, бо сама нічого не маю.
Донька моя завжди мала непростий характер, робила так, як їй заманеться. І коли вона вирішила виходити заміж, то мене не питала нічого, а просто привела Миколу і поставила перед фактом, що вони одружуються.
Хлопець – приїжджий, круглий сирота. Мені він сподобався, бо я відразу побачила, що він добрий, роботящий і людяний, а це головне.
Стали молоді жити біля мене. Зять відразу почав хазяйнувати, я не могла натішитися – ремонти зробив, паркан полагодив, на подвір’ї все вичистив.
А от Надія моя не раділа зовсім, все частіше вона чоловіка картала за те, що він мало заробляє. У доньки була мрія – відкрити продуктовий магазин в селі, але грошей для її реалізації не було.
Донька наполягала на тому, щоб зять їхав на заробітки за кордон, але сам Микола був не в захваті від цієї ідеї, боявся чи що.
Одного разу вони так посварилися, що Надія вирішила сама їхати в Італію на заробітки.
І знову ж, мене вона нічого не питала, а просто поставила перед фактом, що вона їде.
Влаштувалася донька в Італії на роботу і тоді мені зателефонувала. Сказала, що з Миколою розлучається, бо планує там залишитися на кілька років.
Після розлучення Миколі просто не було куди йти, адже він сирота. Він стільки роботи зробив у мене вдома, що мені рука не піднялася вигнати його, адже за цей час я полюбила його як рідного сина.
Тому я сказала Миколі, нехай живе у мене стільки, скільки це потрібно. Але це моє рішення дуже не сподобалося Надії, яка заявила мені, щоб я виселила Миколу.
Робити цього я не стала, через це моя донька перестала зі мною спілкуватися на довгих 15 років.
Нещодавно Надія таки повернулася в село. За цей час вона встигла побудувати собі будинок на окраїні села і відкрити невеличкий продуктовий магазин.
Приїхала Надя не одна, а з донечкою, але мені вона не дозволяє бачитися з внучкою.
Хто батько дитини, вона не каже. Надя взагалі не хоче спілкуватися зі мною, досі ображається, що я проміняла її на зятя.
Микола досі живе у мене. Я ще сподіваюся, може у них з донькою все складеться, хоча вона сама навіть нічого про це не хоче чути.
Мені дуже важко, бо живу в одному селі з донькою і внучкою, а не спілкуюся з ними.
Але і зятя я не можу вигнати, бо за цей час він став мені рідним.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
