fbpx
Життєві історії
Донечка моя зовсім молодою колись зібралася заміж. Я стала хвилюватися, що вона буде погано вчитися і вирішила схитрити. Я тоді сказала Ірині: «Ну ти подивися на себе і на нього – ти росла, красива, а він такий тендітний і на пару сантиметрів нижче тебе! Ну як ви будете виглядати разом? Подумай!». Ірина послухала мене і залишила того чоловіка. А він виявився такою хорошою людиною, що я все життя шкодую про ті слова. А зараз моїй доньці 34, а я так не хочу, щоб вона зустрічалася з одруженим

У мене на душі важкий камінь – хвилююся за майбутнє своєї дочки, їй 34 роки, а вона до цих пір одна в плані особистого життя, живе зі мною і заміж поки не збирається. Якби вона була якась негарна, або не струнка, я б ще могла зрозуміти: ну ніхто не кличе її заміж, немає в неї поки долі. Але моя дочка Ірина нехай і не перша красуня в місті, але цілком собі гарненька: висока, струнка, довге густе волосся, голубі очі, приємна зовнішність. Мої подруги вважають її взагалі красунею і моделлю, можливо, тому у неї зараз таке непросте життя?

Ірина у мене одна. Хотілося нам з чоловіком ще дітей, але почалися складні 90-ті роки, тоді людям було зовсім непросто, куди народжувати? До речі, ті складні роки погано вплинули і на наш шлюб: через бідність ми з чоловіком стали часто сперечатися, роботи хорошої не було, а якщо була – на неї місяцями не давали зарплату.

Ірина, на жаль, бачила всі наші суперечки, разом зі мною робила винним в усьому свого батька, можливо, саме тому у неї характер став трохи черствим. Ну, можливо, не зовсім це слово, просто вона вважає, що всі чоловіки багато мають старатися для своєї дружини: бути слухняними, приносити гроші і квіти, працювати на трьох роботах і виконувати усі накази своєї другої половинки. А ще щоб при цьому він був гарний і розумний. Мабуть я переборщила в тих вимогах до свого чоловіка сама на той час. Коли доньці виповнилося 13 років, ми з чоловіком розлучилися, бо життя у нас зовсім не складалося.

В юності дочка закохалася і навіть в 19 років хотіла вийти заміж за свого хлопця. Я трохи стала хвилюватися про те, що заміжжя недобре вплине на її навчання. Відмовляла Ірину, щоб не зробила помилки, але вона сказала, що мене не підведе – буде вчитися. Тоді я трішки вирішила втрутитися, щоб було по-моєму, кажу: «Ну ти подивися на себе і на нього – ти росла, красива, а він такий тендітний і на пару сантиметрів нижче тебе! Ну як ви будете виглядати разом? Подумай!». І дочка подумала над моїми словами і не стала виходити заміж, розлучилася з тим чоловіком, до речі, дуже хорошим і добрим. До сих пір я себе картаю за ті слова. Якби я не наговорила тоді їй тих слів, може у дочки була б сім’я, а у мене – онуки.

А потім дочка з головою поринула в навчання. Вона спортсменка, з дитинства займалася плаванням, крім того, вступила до інституту спорту та фізичного виховання. Після навчання пішла головою в тренерську роботу: плавання, фітнес і багато іншого, з ранку до вечора зайнята.

Я вже думала – вона в таких колах, де є красиві чоловіки, можливо, знайде за своїми інтересами. Звичайно ж, навколо неї на роботі завжди були солідні чоловіки, до деяких вона навіть була прихильна, але як тільки справа стосується заміжжя – вона тут же закінчує будь-які відносини. Питаю: «Ну що не так?». І починається: наречений або мало заробляє, або людина несерйозна, або зовнішність у нього негарна, або, або, або. Нема принца.

Іноді як уявляю її майбутнє, сумно так стає мені від того. Пояснюю їй свої недобрі думки: «Дочко, ось тобі 34 роки, я вже пенсіонерка, не знаю, наскільки мене вистачить. Тих наречених, яких ти вже розігнала, вже забрали інші жінки, ідеального принца ти не знайдеш. Що тебе чекає? Або ти залишишся зовсім одна з десятком кішок в будинку, така – міська жінка самотня, або будеш таємно зустрічатися з одруженим, заповняти собі душу самотністю. Іншого виходу не буде. Шукай собі зараз хоч кого-небудь, поки не пізно, щоб створити сім’ю і дитину народити!». Але Ірина зовсім не розуміє цього.

Дочка часто мені в такі часи говорить: «Я не хочу жити і сперечатися щодня як ти з моїм рідним батьком колись!». Мої пояснення про складності 90-го року до неї доходять, каже: «Хотів би – знайшов би собі хорошу роботу. Хіба це проблема для хорошого чоловіка?». Ну да, зараз інші часи, їй просто цього не зрозуміти. Ірина думала, що тато просто лінувався, а лінь для неї неприйнятна.

Дивлюся на неї і розумію, що нічого не зміниться – надто у неї вже впертий характер. А з іншого боку я щиро б пошкодувала зятя, якби такий був – дочка Ірина б втомила свого чоловіка. Але так сумно усвідомлювати, що не буде в дочки сімейного щастя. Ну не буде принца. Душа у мене сумує. А що я можу вдіяти?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – best-wedding.

You cannot copy content of this page