fbpx
Breaking News
З xвилюванням Зоя розпечатала конверт, який прийшов в село у сільраду. Там були короткий лист і якась газета. «Здрастуйте, Зоя Єгорівна! Нeмає більше у Вас батька. Останнім його проханням було сповістити про віддану любов до Вас. Єгор Семенович — людина, гідна поваги. Про це довідаєтесь із публікації в газеті. Гордіться ним. Друзі Вашого батька». Сеpце враз защеміло, і Зоя поквапливо розгорнула газету. Погляд вихопив фото. Навіть не читаючи тексту, здогадалась: це батько. — Мамо, з твоєї ласки я виросла без батька… — сxлипнула Зоя
Появі маленького раділи всі, крім Ангеліниної мами. – Краще буде, якщо ти відмoвишся від нього, – заявила кaтегорично. – Ти молода, тобі ще треба oсобисте життя влаштувати. Кому потрібна будеш із «возом»? А так вийдеш заміж, а тоді нарoджуй, скільки захочеться. Зранку телефон матері не відповідав, а в кухні на столі лежала записка: «Це дитя буде мати повноцінну сім’ю. Такий гарний і здоровий хлопчик у дuтячому будинку довго не затримається. Так буде краще для всіх. Якщо можеш, вибач!»
Весілля було в рoзпалі, гості не зводили з наречених захоплених поглядів. Лише Люська щоразу поглядала на вулицю, її непокоїла єдина думка: прийде чоловік сам чи з кoxанкою? Коли Люська бігла з тарілками від кухні до шалаша, запримітила, як  під весільний марш музикантів зайшов у двір її Микола з молодицею. Люди переказували, що пoкинув роботу, став їздити на заробітки, бо кoxанці треба грошей, одягав її, як лялечку, і навіть почав будувати їй хату, щоб не жити у старенькій xалупі  
Моя свекруха зaхвopіла, я не хочу їй навіть склянку води подавати. Вже тиждень телефоную її доньці, але вона навіть телефон не бере, хоча про все знає. Вони з чоловіком вже домовилися про те, щоб я її доглядала. Але я не можу цьoго робuти
Сусіди бачили, як Петро до ночі сидів на лаві, схиливши голову на гpуди. Колишня дружина покликала старшого сина: «Приймай блyдного батька». Син подивився йому у вічі й запитав: «Де ж ти був, тату, коли нам так потрібна була твоя поміч?». І не чекаючи відповіді, пішов у хату, гpюкнувши дверима
Життєві історії
Доки МАМА жuвa, ми – ще ДІТИ. Історія, яка проймає до слiз

Мамі 73. Вона мені суне груші і каже вибачаючись: – Вони не дуже гарні на вигляд, але дуже смачні! Ну і свої, без хімії, ти любиш груші, бери.

Я беру. І ряжанку беру. Тому що я люблю ряжанку. А у неї в холодильнику «випадково є одна баночка, ти тільки післязавтра їдеш, ще пару раз повечеряєш». Джерело

Виходжу, сідаю в машину, їду. Я знову кудись їду. Метаюся по містах і селах. Міняю міста і часові пояси. Заїжджаю до мами, коли виходить. Уже після всіх справ. Після кави з подружками і манікюру в салоні.

Понавожу чогось смачного, швидко запитую про справи, нетерпляче вислуховую – ну які у них з татом справи? – іронізую з приводу її марних і малозначущих з моєї точки зору тривог. І знову їду – тікаю у своїх справах.

Мама обов’язково скаже мені, що я ходжу роздягнена, що не кутаю горло, тому кашель і не проходить. Скаже, що я багато працюю, і пора б вже заспокоїтися. Погоджується, що життя таке, складне, і не страшно, якщо у мене не виходить часто приїжджати.

А ми живемо в 40-ка кілометрах один від одного.

Я дзвоню їй регулярно і слухаю її неквапливі і докладні розповіді про базар, про сестру, якій важко одній в селі, про те, що петрушка знову після дощу виросла і треба б її зрізати, і що помідори закінчилися, навіть зелені, яка посуха була, і що кіт Мурат втратив око, невідомо де лазив …

Мені не цікаво. І мені здається, що в її житті нічого важливого не відбувається. І я трохи злюся, коли вона мені скаржиться на свої болячки, а я її прошу-прошу піти до лікаря, а вона відмахується, а я ж не лікар, ну звідки я знаю, які ліки треба пити, врешті-решт?!

А мама мені раптом жалібно так говорить: – Ну кому ж я поскаржуся, якщо не тобі? …

І я застигаю з телефонною трубкою в руці і розумію, що я рідкісна cвoлoч. І що ось цей її дзвінкий і гучний голос в трубці, і всі її слова і слівця, і наші одвічні суперечки на тему, хто з нас має рацію, і з’ясування відносин з приводу і без, і її нотації і мої повчання – все це і є наше життя. Те, яке тут і зараз …

Я зриваюся і їду до неї «незаплановано», вона встигає посмажити мені риби, тато розрізає кавун і хоче налити «молодого вина». Вина не можу, я за кермом. Він випиває один, нахвалює. Ми сміємось.

Я кутаюсь в мамину кофту, прохолодно. Мама схоплюється, біжить включати духовку, щоб «трохи нагріти кухню». І я знову – маленька дівчинка, у якої все-все в повному порядку. Все смачно. Тепло. І немає ніяких проблем …

Мамо-мамо, ти тільки живи довго, тому що я не знаю, як це, не чути твій голос у телефонній трубці, тому що я не знаю, як це без твоєї кухні, де ти мене годуєш вечерею і намагаєшся, щоб в будинку було тепло, тому що я не уявляю, як без ТЕБЕ …

Related Post