fbpx
Breaking News
Поліна не pозуміла куди він вeзе її з дітьми, а Сергій мoвчав. Пiд’їхали вони до великого зaміського будинку. Вuявився будинок його матері. Поліна бoялася, як вiдреагує майбутня свeкруха на нeї і чyжих дiтей. І тут вuйшла вoна
Oдного pазу Людмила пpийшла в тaкому стaні, так рuдала, що я дoвго не мoгла зpозуміти в чoму спpава. І тут Люда видaла пpиголомшливу новину: Петро її кuнув і пiшов до iншої жiнки. Спoчатку плaкала щoвечора, а потім виpішила чoловіка пoвернути
Уже на 7-му мiсяці вaгітності Олі було пoгано від того, що їй не дoзволили летіти в Індію. Нaрoдила сина і відpазу вiддала матері в сeло. Чеpез рік пpиїхала тiльки зaсмагла Оля, пoбула кілька днів з сином і знoву поїxала. Дaла oбіцянку, що пoвернеться за сином, кoли йому буде вже п’ять
Нiколи не зітpеться з пам’яті тoй вересневий день, кoли кoханий сказав, що в жовтні одpужується з iншою. Через півроку — як гpім серед ясного неба — пpиходить мій коxаний, стає на кoліна, каже, що кoхає лише мене. Oдне моє слово — і він покuне дpужину й жuтимемо рaзом. Та знaла, що у коxаного три місяці тому наpодився синoчок. Забpати бaтька від дитини було для мене стpашним гpіхом
Ліда мала двох синів, та вони не спішили до матері. Кoли чoлoвік залишив цей світ, вона зосталася сама у хaті. Та oднoго дня у дім пpийшла бiдa
Діаспора
“Додому вже не тягне”, – відверта розповідь українки, яка переїхала до Польщі

Українська емігрантка Олена Мазанова у своєму блозі для immigrant.today поділилась своїм досвідом переїзду до Польщі та розповіла, як адаптувалась у чужій країні.

Додому вже не тягне.

Я думаю, що багато людей, які живуть у Польщі довший час, можуть погодитися зі мною. Перші кілька років дуже хотілось додому, дуже! А зараз їздимо додому тільки через рідних. Але процес поїздки в Україну дуже складний з точки зору психології.

Особисто я, коли приїжджаю додому, напевно, перший тиждень або півтори просто намагаюся включитися і звикнути до того, що я вдома.

Ми не їздимо менше ніж на 2 тижні, тому що немає сенсу долати ці 1 500 кілометрів тільки на кілька днів. А приходить момент повернення – це купа сліз, я реально кожен раз ридаю . І коли їду в поїзді … ух!

Втомлюєшся від метушні. Взяти навіть елементарну ситуацію: ти їдеш в метро в Києві. Поїзд приїжджає на перон, йдеш спокійно до ескалатора – і тут натовп починає розштовхувати все на своєму шляху: одні люди обганяють інших, б’ються ліктями, біжать по ескалатору, вистрибують раніше тебе на 3 хвилини з метрополітену. Ти спокійно виходиш – а ці люди стоять і чекають. Ось просто стоять на вулиці і чекають. Я не знаю, чим це викликано. Ну як би зрозуміло, звичка там, незвичка, але … таких дрібниць дуже багато.

Чи подобається польська.

Через 2 роки проживання тут я почала фанатіти від польської. Скажу вам, що я зовсім не філолог, мені мови давалися дуже складно; я все життя намагалася вивчити англійську, періодично у мене виникали ще божевільні ідеї вивчити який-небудь іншу мову. Без практики все це вилітало в трубу, я забувала вивчене. Мови для мене були найскладнішим, що можна було уявити. І я не думала, що так швидко зможу вивчити польську.

Я починаю цікавитися політикою. У перший рік життя після приїзду тобі абсолютно все одно, що відбувається тут, тому що ти розумієш, що ти як би і не тут, і не там. Це важко пояснити. Ось просто такі дивні відчуття, що … тебе це абсолютно не стосується. Але через 2 роки ти починаєш переживати за долю держави, слідкувати за виборами.

Читайте також: “ДІТЯМ ВИПЛАТИЛИ 2500 ЄВРО СТИПЕНДІЇ” – ДОСВІД УКРАЇНСЬКОЇ МАМИ В ІСПАНІЇ

Related Post