Дoдому Ігор повеpнувся не oдин, пpивіз вaгiтну дpужину. Пiсля нарoдження oнука свекpуху oшелешили: – Ваш син її з жuвотом yзяв. Артемко нe ваш oнук.
Анна Іванівна натішитися не могла, дивлячись на внука. Ладненький такий вийшов, міцненький. Жінка в ньому прямо душі не чула. Джерело
Колись, років десять тому, її улюблений і єдиний син Ігор взбрикнув у відповідь на батьківське бажання бачити його юристом і поїхав в столицю. Спочатку не дзвонив і не писав, все ображався, батьки трохи з розуму не зійшли, але потім відтанув. Але жити став там, додому не повернувся.
Додому не їздив взагалі, правда став по скайпу кожен день з батьками розмовляти. Щоб не хвилювалися так сильно, мовляв все у нього там добре.
А десь років через п’ять після свого від’їзду, раптом заявив, що їде додому назавжди і не один. З молодою дружиною.
Мати з батьком звичайно ж образилися на нього, але дізнавшись, що у них скоро буде внук, швидко відійшли.
Невістка виявилася чудовою дівчиною, красивою, розумною і, що найголовніше, доброю. Було видно, що вона любить їх сина, а інше для матері було неважливо.
Молоді з півроку пожили у батьків, а після народження Артемка придбали однокімнатну квартиру. Марина, невістка Ганни Іванівни, її зовсім не цуралася, ставилася як до рідної матері. Та й жінка похилого віку прив’язалася до цієї доброї дівчини і вже не уявляла собі своєї сім’ї без неї.
Якось раз до Ігора в гості завалився один-колега з столиці, будучи проїздом в їхньому місті. Перебендя і балабол, він примудрився втомити всіх. Ночувати у молодих було ніде, тому його з цією місією відправили до батьків Ігора.
Гість мабуть не насолодився святом зустрічі до кінця, так як притягнув з собою nляшку гoрілки, яку розпuв в гордій самоті.
А потім почав говорити Ганні Іванівні дивні речі. Про те, що Ігор Марину з животом взяв, що Артемко не його син, що Маринка взагалі гyляща. Ледве-ледве його батько Ігора втихомирив.
Вранці, провівши гостя, Анна Іванівна зателефонувала синові і попросила про зустріч поза стінами його квартири, один на один, так би мовити. У кафе, за столиком, мати почала розпитувати сина про вчорашні нісенітниці його гостя. Виявилося, що все це було правдою. Тільки Марина не була гyлящою, як її описував нічний оповідач.
Це сталося тоді, коли Ігор ще не був знайомий з нею. Марина працювала мeдсестрою в лiкарні і з роботи поверталася завжди пізно. В одну з таких ночей на неї напaли і згвaлтyвали. Так як у дівчини були прoблеми зі здоров’ям, їй aбoрт робити не дозволили. Так вона і жила, поки не зустріла Ігора.
Зрозумівши, що між ними зароджується щось більше, ніж дружба, Марина відразу ж розповіла про своє становище. І пояснила, що зрозуміє, якщо Ігор піде і не повернеться. А він не пішов. Він любив її і хотів бути поруч.
І чому дитина, яку носить його кохана, може бути йому чужою? Адже це її частинка. Коротше кажучи, син Анни Іванівни виявився хорошою людиною.
Коли Ігор закінчив говорити, то з якимось переляком подивився на матір. А потім відразу додав: “Мамо, я тебе, звичайно ж, люблю. Але Маринку з Артемком ні за що не кuну, навіть і не проси”.
Мати підійшла до сина і обняла його зі словами: “Дурнику, навіщо я буду тебе просити кинути мою доньку та онука? Я пишаюся тобою, ти справжній чоловік. А з тим хлопцем більше не спілкуйся, не рівня він тобі. Немає в ньому того, що я виховувала в тобі. І як бачу – НЕ безрезультатно”.
Фото ілюстративне, джерело – 1vzglyad.ru.
