Я сказав тобі, не лізь в холодильник! Ти сюди щось купуєш, жебрачка стара?
В той день Марк приїхав на роботу раніше. Треба було вирішити деякі питання. Біля дверей кабінету його чекала старенька. Дуже худа, майже виснажена, але в святковій білій хустці, розшитій маками. За матеріалами
– Ви до мене? – запитав Марк.
– Напевно, – розгублено сказала бабуся. – Мені кредит потрібен. На житло.
Марк запросив її в кабінет, пригостив чаєм з цукерками, і спробував максимально доступно пояснити, чому змушений їй відмовити. Ну, жоден банк не дає людям в її віці кредит.
– Але як же мені бути тоді, синочок? – запитала бабуся. – Я ж не квартиру прошу. Мені б тільки кімнату хоч якусь. Або кут.
Прикладаючи до очей запрану хустинку, бабуся розповіла Марку історію свого життя.
Є у неї внучок, дорогий, єдиний і улюблений, Андрійко. Виховувала вона його з пелюшок. Дочка наpoдила в сімнадцять років, віддала мамі, а сама поїхала в столицю життя будувати. Бабуся не заперечувала. Дуже полюбила його. Намагалася подарувати йому все, що могла. Купувала дорогі речі, водила в цирк, в кіно, в кафе. Відзначала всі свята.
Дочка приїжджала раз на рік. Кожен раз привозила нового чоловіка. Хвалилася перед давно заміжніми подругами тим, як чудово влаштувалася. Привозила Андрійкові подарунки. Лаяла бабусю, що виховує хлопчика не так. Поки Андрій був маленький, начебто бабусю поважав, любив навіть. А потім подорослішав. В інститут поступив, але закинув. Тепер тільки n’янкu з ранку до ночі. Водить дружків своїх. Гуляють, кypять цілими днями. Спати вдома неможливо. Коли бабуся виходить на кухню, щоб зробити собі чаю, починає репетувати:
– Та куди ти лізеш? Так ти сюди щось купуєш, жебрачка стара?
Бабуся не ризикує навіть заперечити. Хоча продукти купує за свою пенсію – не нахлібниця.
– Не буде мені там життя, – заплакала старенька. – Хочу останні дні провести в спокої.
Марк вже не витримував. Йому хотілося сісти в машину, поїхати до і пoбuти незнайомого онука. Але стримався. Бабуся пішла, а Марк вже до кінця вечора не міг спокійно працювати. Порадився з дружиною, і вранці вирішив передзвонити бабусі. Сказав, мовляв все влаштуємо, приходьте.
Прийшла бабуся. На цей раз від неї різко пахло сеpцeвими крaплями.
– Ви мені дуже бабусю мою нагадали, – сказав Марк. Хоча і брехав нескінченно. Обидві його бабусі пoмepли, ще до наpoдження. – Але вона, на жаль, недавно пoмeрла. Не побачивши правнука. А я так хочу, щоб хлопчик ріс з люблячою бабусею. Я б дуже просив вас переїхати до нас.
Старенька спочатку відмовлялася. Але Марк зумів її переконати.
Так бабуся отримала спокійну старість, а маленький хлопчик, син Марка, знайшов люблячу бабусю.
