Затіяла я якось в теплий суботній полудень генеральне прибирання. Поки мила вікна, краєм ока поглядала на сина, що бігає під наглядом пильних тіточок сусідок на вулиці. За матеріалами
Тимофію сім років, навіть не помітила, як підріс, восени вже в школу. Кинула ганчірку в відро, витерла сльози. Як хотілося повноцінну сім’ю, щоб все було як у людей.
З Тимофієвим батьком ми розлучилися відразу ж після його наpoдження. Нічний плач дитини, що став хрoнічним недосипанням, раптово навалилися проблеми буквально звідусіль змусили Павла втекти не тільки з квартири, але і з нашого з сином життя остаточно і безповоротно.
Я перебралася до батьків, час минав – синок підростав, стало легше.
Павло тепер столичний житель, одружився вже в третій раз і ніби як успішно, дама говорять при грошах, трохи старше, дітей у них немає, в загальному все, до чого він прагнув збулося мабуть.
Іноді колишній чоловік згадує про сина і переводить йому гроші, на іграшки. Хоча які вже там гроші – копійки …
Раптово розумію, що втратила Тимофія з виду, в чому була спускаюся у двір, в розгубленості бігаю по дитячому майданчику, кличу сина. Обертаюся – він стоїть поруч з молодим симпатичним чоловіком і щеням в руках.
– Мам, давай візьмемо!
– Ні, Тім, ти ж знаєш, у мене на шерсть … – не договорюю, раптом розуміючи, хто стоїть з ним поруч.
Привіт, – посміхається чоловік.
Розумію, вид у мене зовсім не презентабельний – старенький забруднений халат, ні грама косметики і, напевно, синці під очима, роботи останнім часом на фірмі було не в проворот.
– Привіт, – втягую живіт, випрямляють вічно сутулу спину, а він змінився, дуже.
Ми з Олегом вчилися в одному класі, він був закоханий в мене колись. Я – перша красуня класу, і він – тихий, скромний хлопчина. Після школи наші шляхи розійшлися, але, іноді ми все-таки перетиналися, наприклад на зустрічах однокласників.
Я знала, що його батьки, кандидати наук, які ні за що не приймуть мене в сім’ю. Тому не звертала на хлопця ніякої уваги, можливо цей факт тільки підігрівав його тягу до мене.
– Давно тебе не видно не чутно, – намагаюся підтримати діалог.
– Я їхав на три роки, працював за контрактом за кордоном.
– Цікаво, чим ж ти займався там?
– Будівництвом, – відповів однокласник.
Він подивився на мене, посміхнувся, і тут мене немов осяяло. Я раптом зрозуміла, на кого схожий мій син …
Приблизно сім років тому ми зібралися з класом на традиційну зустріч. Після клубу з запальними танцями всі решта розділилися по парам.
Пам’ятаю ми залишилися втрьох – я, Олег і Світлана, однокласниця жила одна в будинку через дорогу від клубу. Запросила на чай. Далі не пам’ятаю нічого. З ранку ми з Олегом прокинулися в одному лiжку в Світланиній квартирі …
Ось значить на кого схожий Тимофій, копія Олег, і де мої очі були раніше …
– Рада була нашій зустрічі, але мені треба бігти, дома пиріг в духовці, і Тимофію пора вже додому, – спохопилася я.
-Марічко, я приїхав не просто так, – Олег витягає з кишені маленьку коробочку, відкриває її – всередині, переливаючись на сонці виблискує каблучка з камінчиком. Краса!
Читайте також:ЦEЙ САЛАТИК ЗАМІНИВ МОЇМ ДІТЯМ ОЛІВ’Є. ДУЖE СМAЧНИЙ, СИТНИЙ, А НAЙГOЛОВНІШЕ – НOВИНКА!
Синочок підбігає до нас і з вдячністю дивиться на Олега.
– Дякую, я завжди мріяв про собаку!
– Стривай, малюк, десь я тебе вже бачив? – спантеличено вимовляє чоловік.
І тут я розумію, або зараз або ніколи, і кажу слова, від яких напевно самий сором’язливий хлопець в нашій школі мав би стати найщасливішим.
– Це твій син, Олег. А бачив ти його напевно на дитячих фотографіях. Своїх.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
