От ніколи б я не подумала, що доживу до такого, що стану зайвою в своєму ж домі, нікому такого не побажаю!
Я вже чотири роки взагалі не приїжджаю додому, хоча дочка кличе.
Про її любов і турботу я все зрозуміла, коли була вдома останній раз, тепер що б вона не говорила, для мене це не має значення.
Не скажу, що я образилася, адже це моя дитина, і я продовжую з нею спілкуватися, але я зрозуміла, що коли повернуся із заробітків, жити разом з нею не буду.
Саме тому я безвилазно сиджу в Італії, бо хочу заробити собі на квартиру.
Спочатку думала про однокімнатну, але тепер вирішила брати двокімнатну, ще трохи, і в мене вже буде необхідна сума.
Я поїхала на заробітки 17 років тому, і все заради житла.
Ми з донькою тоді жили в старій хаті, яка залишилася мені від бабусі.
І не було ніяких надій, що в найближчому майбутньому щось зміниться.
Тоді я і наважилася поїхати за кордон, щоб заробити грошей на новий будинок.
Дочка мене підтримала, їй тоді було всього 17 років, але вона у мене рано стала самостійною.
Будинок ми будували більше 10-ти років, бо хотіли, щоб все було не просто гарно, а дуже гарно!
В принципі, так і вийшло – великий будинок на два поверхи, всі зручності в домі, сучасний ремонт.
Спочатку дочка сама керувала будівельними роботами, але потім вийшла заміж, і вже зять мій став допомагати.
А я додому приїжджала не часто, бо спочатку документів не було, а потім хотілося якомога більше заробити, щоб швидше ту хату збудувати.
Дочка всім керувала, а я їй повністю довіряла, вона ж постійно казала, що для нас двох старається, що коли я повернуся, то буду жити як справжня синьйора.
І ось приїхала я додому 4 роки тому, якраз на зимові свята.
Дочка і справді виділила для мене місце в будинку – аж одну кімнату, і то найменшу.
Ну, думаю, нічого, потім розберемося, я ж всього на три тижні приїхала.
Але далі почалися закиди – то я її чашку для кави взяла, то випадково в рушник зятя руки повитирала, то ще щось.
Я не відчувала себе господинею у власному ж домі, більше того, я навіть гостею себе не відчувала, я була відверто зайвою.
Тоді я зрозуміла, що жити разом з дочкою і зятем я точно не зможу, хоча за документами будинок належить мені.
Я тоді поїхала на роботу з важким каменем на душі і з твердим переконанням, що тепер мені треба збирати собі на житло, щоб жити окремо.
В своїй хаті – своя правда! Чого я маю вислуховувати, що я взяла чиюсь чашку чи чийсь рушник? До речі, все це куплено за мої гроші!
А дочка вдає, що не розуміє, чого я так довго додому не приїжджаю, кличе постійно, каже, що скучила.
Ага, знаю я, за чим вона скучила, за грошима моїми, які я їм перестала висилати!
Свого рішення я не зміню, треба собі квартиру купити, щоб мати свій куток і ні від кого не залежати!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.