Дочка Марії 5 років прожила у її родичів в місті – дядька та тітки. Їхній син рано одружився і з батьками не спілкується зовсім. Тому вони живуть самі у чималій квартирі, де багато вільного місця.
– Надія сама нам запропонувала, щоб Оксана у них жила. Ми і на гуртожиток були згодні, хоча там умови не найкращі були. Зійшлися в ціні, на чверть нижче ринкової, і Оксана моя переїхала своєї до тітки. Гроші за проживання я перераховувала Надії щомісяця, навіть на час канікул, коли Оксана по два місяці жила вдома, – розповіла мені Марія.
Крім коштів за надану кімнату, Оксана щороку привозила до тітки і плоди праці своєї сім’ї: пару мішків картоплі, цибулю, моркву, капусту і бурячок. Свої яблука і зелень, м’ясо і сало, варення і соління. Якщо хто-небудь заперечить, що Оксана сама це все їла, то ця людина зовсім не помилиться ні в чому. Але всі інші продукти для свого харчування дівчина купувала сама, в будинку тітки і дядька її не годували, і нічого дівчині не готували. Зате Марія та її чоловік із задоволенням обдаровували своїх міських родичів екологічно чистими продуктами з свого городу та саду.
– Якщо ціну на комунальні послуги піднімуть, Надія відразу збільшувала ціну за оренду рівно на таку ж кількість відсотків. Дуже часто у Марії з її чоловіком була думка орендувати доньці кімнату десь в іншому місці, але там, у сестри в квартирі, Оксана під наглядом була. Якось спокійніше на душі було у її батьків.
Щоліта Надія разом зі своїм чоловіком, на правах благодійників, їздили в гості до Марії з порожніми руками. Шашлики, баня, повні сумки гостинців по сезону. Їхали додому, в місто, орендодавці задоволеними донезмоги.
– Оксана навчалася, в місті залишилася. Вона там з чоловіком познайомилася, коли на другому курсі вчилася, і до нього переїхала відразу після отримання диплома. Оксана і до нас його привозила кілька разів, дуже порядний та добрий хлопчина.
А восени в будинку Марії пролунав дзвінок. Надія поцікавилася, коли Оксана привезе картоплю і м’ясо, і побажала побільше “тих вкуснячих та хрумких огірочків”.
– Я здивувалась. Сказала, треба – приїжджайте до нас в село, я пригощу, звичайно. Їхати всього 100 кілометрів, у них машина є. Надія відразу телефон поклала. Я думала, що зв’язок перервався, стала дзвінка чекати. І дочекалася. Подзвонив її чоловік. Він говорив, що ми ними покористувалися і все, забули. Він мені і слова не давав вставити. А ще чоловік сестри мені повідомив, що ми їм недоплачували всі ці роки. Виявилося, що в їх вартість оренди входило одне прання в тиждень, а моя донька Оксана користувалася пральною машиною частіше. Він там щось порахував, скільки коштує одне прання, помножив на тижні в році і на кількість прожитих років. І попросив оплатити до 17 числа. Я була неймовірно здивована, просто вражена цим.
– Я не стала у відповідь рахувати вартість усіх продуктів, які ми їм постійно привозили в місто з села весь цей час. Але і гроші віддавати відмовилася, – впевнено каже Марія. – Відтоді сестра з чоловіком з нами не спілкується. Спочатку мені було важко, адже це рідна мені людина. Потім я змирилася з цим, адже це її вибір, вона доросла та самостійна. Але образливо те, що вона розповіла все батькам і нашим родичам. Звичайно, по її розповіддям, ми в усьому винні, вона прихистила мою дитину у себе в домівці, а ми виявилися невдячними. Але нехай Господь нас розсудить, я перед нею нічим не завинила. Але шкодую лише про одне, краще б ми винайняли кімнату у чужих людей. І мені було б спокійніше з чоловіком, а то виходить, що я все життя буду щось винна своїй сестрі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.