Їздити в село до мами чоловіка я не любила ніколи, і на те були свої причини. Жила Марія Олександрівна в невеликому селищі за 100 кілометрів від міста, і нам потрібно було витрати всі вихідні, щоб її провідати.
А я молода була, весь тиждень на роботі працювала, а на вихідних хотілося трохи відпочити, поспати довше, а не їхати до свекрухи по 3 години в дорозі.
То ж я завжди чемно відмовлялася від таких поїздок, а чоловік їздив до батьків раз чи два на місяць.
Я бачила, що йому було не зручно перед ними, що його дружина їх ігнорує, але мені це було байдуже.
У нас з чоловіком є два сини, і вони теж, дивлячись на мене, завжди ухилялись від поїздок до бабусі з дідусем.
Я завжди говорила чоловікові, що мені в селі не цікаво, і наші діти повторювали мої слова.
Таким чином, за 20 років шлюбу, я була в селі у свекрів всього кілька разів.
До нас в гості я їх також не кликала, та й вони не дуже і мали час кудись роз’їжджати. Адже у них була господарка – корова, свині, кури, все це довше ніж на кілька годин не залишиш.
Так ми собі і жили, я була переконана, що батьки чоловіка – це не мій клопіт. І навіть при тому, що свекруха не зробила мені нічого поганого, десь в глибині душі я її недолюблювала, і мені здавалося, що і вона мене також.
Хоча чоловік жодного разу не приїхав з села з поганим настроєм, як це інколи буває, коли свекрухи накручують синів проти їх дружин. У нас такого жодного разу не було.
Чоловік приїжджав з повними сумками продуктів, які передавали батьки, а інколи навіть і гроші привозив.
Днями у моєї свекрухи був ювілей, 75 років. Я не хотіла їхати, бо вона не збиралася нічого святкувати, але потім я глянула на чоловіка і мені раптом стало його шкода.
Я розуміла, що він би дуже хотів, щоб я хоч раз з ним поїхала.
Ми разом пішли в магазин, вибрали подарунок. Також я переконала синів, що треба їхати з нами.
Свекруха дуже зраділа, коли нас всіх побачила. Вона не сподівалася, що ми отак всі разом приїдемо, її уважимо.
Весь день вона бігала навколо нас, і не знала, чим нас ще пригостити, хоча накрила сама гарний стіл.
Свекруха так раділа, що її очі були повні сліз щастя. Вона з таким теплом на нас дивилася, що мені аж стало незручно за свою поведінку.
За столом свекруха сказала тост, в якому подякувала нам усім, що ми в неї є, і що вона має заради кого жити. Вона так щиро говорила ці слова, що я аж розплакалася.
Зрозуміла, що хочу так само колись пишатися своїми дітьми і внуками, і грітися в затишку родинного тепла.
Це і є найважливіше в житті.
Я їхала додому, і дала собі слово, що тепер частіше буду приїжджати до батьків мого чоловіка, можливо, таким чином, своєю турботою і любов’ю, ми продовжуємо їм життя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.