Відколи я розлучилася з чоловіком, єдиною моєю опорою і надією став мій син Денис. Поки він був біля мене, все було добре, а зараз син виріс, у нього вже своє доросле життя і мені для себе треба вирішити, що робити далі.
Зараз син за кордоном, я живу сама в своїй квартирі. І відверто скажу, що хто що б не говорив, але самотність – це дуже неприємна річ.
Щоранку я прокидаюся о пів на шосту, п’ю свою улюблену каву, і йду на роботу. Кожен день схожий на інший.
Ввечері приходжу втомлена, і навіть не завжди готую вечерю. Дивлюся новини в телефоні чи телевізорі і йду спати. Життя втратило свої барви відколи Денис поїхав за кордон. Мені просто нема для кого жити, а жити для себе я так і не навчилася.
Денису можна сказати пощастило – після закінчення навчання йому запропонували вигідну роботу на одній закордонній фірмі, і він дуже захотів туди потрапити.
Звичайно, я сина підтримала, бо не кожного разу випадає така нагода.
Тепер Денис живе і працює в Берліні, а я коротаю вдома дні.
Сина свого я ростила сама. Чоловік пішов від мене, коли Денису було всього три роки. На сина платив аліменти, але це був мізер. Тому мені доводилося працювати на двох роботах, аби лише у сина все було добре.
Денис вчився в школі на відмінно, після школи поступив в столичний вуз, а далі по обміну досвідом потрапив в Німеччину.
Я і раділа, і сумувала одночасно. Жити одній теж непросто.
Для кого тепер готувати їсти? Скільки мені одній треба? Кава з бутербродом зранку, обід на роботі, а на вечерю яблучко.
Це коли син був вдома, я готувала свої найсмачніші страви. Котлетки, відбивні – тепер нема для кого їх готувати.
Ще 10 років тому, коли Денис був школярем, мені зробив пропозицію один мій співробітник.
Андрій був старшим за мене на два роки, розлучений, без дітей. Переконував, що має серйозні наміри, але я навіть думати про це не хотіла.
Відколи пішов чоловік, я пообіцяла собі, що буду жити заради сина.
А тепер син поїхав, правда, щовечора ми з ним спілкуємося по відеозв’язку. Я весь день чекаю на ту мить, коли побачу сина і спитаю, як у нього справи.
Днями Денис повідомив мені новину, яка б мала мене втішити, але натомість засмутила. Син зізнався, що заручився з дівчиною. Вони вирішили розписатися, весілля поки не робитимуть.
Всю ніч я не спала, розуміла, що тепер швидше за все, син там і залишиться.
А що мені робити? Мені тільки 50…
Наступний ранок був схожий на всі інші – кава, робота.
Але цього дня на мене чекав сюрприз, на своєму робочому столі я побачила букет тюльпанів і записку. «Виходь за мене… Андрій…».
Я не знаю, що роботи? Погоджуватися чи ні?
Чи в 50 вже пізно будувати своє щастя?
І як син сприйме цю новину?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.