fbpx
Життєві історії
Для своєї єдиної доньки ми з батьком купили квартиру давно. Тепер вона зібралася заміж за чоловіка з села. Ігор з бідної сім’ї і донька привела його в свою квартиру. А ми сказали Світлані, що не хочемо зятя прописувати там. Чомусь не подумали тоді, що це так змінить наші стосунки

Ми з моїм чоловіком Олегом зробили все, що було в наших силах для того, щоб наша єдина дочка ні в чому не мала потреби у своєму житті, щоб їй жилося легше, ніж колись нам. Ми не були люди заможні, але кожну вільну гривню, по можливості, вкладали в свою донечку, а також старалися приділяти їй максимум уваги, турбувалися про неї завжди, як могли.

Зараз наша Світланка давно виросла, і практично забула про нас зовсім.

Коли донька ще навчалася в школі, ми оплачували їй усі гуртки, які вона тільки хотіла: гімнастика, танці, плавання, малювання, потім економили на всьому, аби тільки вона добре закінчила навчання у хорошому університеті.

Коли Світланка подорослішала – ми з батьком взяли чималий кредит, аби тільки у неї було власне житло, і щоб вона в майбутньому ніколи не жила в чужому домі і їй не докоряли цим.

А як вже нашій Світлані виповнилося 27 років, вона познайомилася з молодим чоловіком. Ігор покликав її заміж.

Нам з чоловіком наречений зовсім не сподобався – приїжджий хлопець з якогось дуже маленького села, з бідної сім’ї і без хорошої освіти. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли у своїй родині. Я з батьком намагалися якось м’яко Світлану умовити, пояснити, що це не правильно, щоб вона не поспішала виходити заміж, а все таки гарненько подумала, чи він – саме та людина, з якою вона хоче провести своє життя і жити з ним разом.

Та Світлана не слухала нас, вона привела Ігоря в куплену нами квартиру, і поселила його на всьому готовому. Зять цей навіть прогодувати себе і Світлану сам не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші та продукти і забезпечувати тепер їх обох.

Загалом, донька з Ігорем зіграли весілля. Основну частину грошей на святкування давали ми, свати наші лише пів банкету ледь оплатили. Моєму чоловікові довелося подбати про те, щоб влаштувати нашого зятя на хорошу роботу, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось, адже зарплата там немаленька.

Ми очікували, що діти будуть вдячні нам за все. Коли Світлана з чоловіком стала жити більш-менш самостійно, ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати гроші собі на старість, адже розуміли, що на доньку, що на зятя надії мало, адже вони точно не будуть добре дбати про нас на старості років, адже зараз навіть про себе самі нормально подбати не можуть. Одним словом, надії на них ми не мали.

Мені було непросто з цим змиритися, звичайно, але для дочки тепер існує тільки один авторитет – її власний чоловік, вона його слухається в усьому, і погоджується з ним завжди, а він навіює їй такі думки, що тепер вони окрема зовсім сім’я, а ми батьки – маємо самі дбати про себе і допомагати молодій сім’ї, щоб вони швидше стали на ноги.

Дуже непросто чути подібні слова від своєї рідної єдиної донечки, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода. Ми стільки років жили лише заради Світлани.

Здається мені, що все це почалося через те, що ми не дозволяємо своєму зятю прописатися в квартирі, яку купили для своєї єдиної доньки ще колись давно.

Ми не хочемо, щоб Ігор прописувався в цій квартирі, адже при розлучені він може забрати частину собі. Але як Світлані це все пояснити ми поки не знаємо. Вона нас не розуміє, лише ображається більше.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page