Ми з чоловіком обоє приїхали в місто вчитися. Свого житла в місті у нас не було, поки зустрічалися, то знімали, а як одружилися, почали думати про покупку свого житла. Копили близько п’яти років, відмовляючи собі у всьому і пропадаючи на роботі.
Весь цей час нам не давала спокою його мама. Вона розраховувала, що син після навчання повернеться в село, хоча він відразу поставив її перед фактом, що повертатися не думає. Для молоді там перспектив ніяких, якщо тільки жити за рахунок власного господарства, але душа у чоловіка до цього не лежала.
Сама свекруха працювала на фермі, за мірками села платили непогано, їй вистачало. З урахуванням обов’язкового для місцевих жителів городу, так взагалі була краса. Але це для неї. Нас вона агітувала довго, але я не збиралася їхати в село. Чоловік був зі мною солідарний.
У місті ми влаштувалися добре. Зараз вже спокійно живемо в своїй квартирі і ростимо сина, в планах народження другої дитини.
До свекрухи їздимо мало не щотижня, привозимо онука, гостинці, допомагаємо в міру сил. Іноді свекруха сама приїжджає до нас в гості. Так що на брак спілкування скаржитися не доводиться. Це мої батьки бувають у нас раз на рік під час відпустки, а маму чоловіка я бачу дуже часто.
Пів року тому ферма збанкрутувала і згорнула свої справи. Свекруха залишилася без роботи, як і багато інших. Наступного року обіцяють відкрити нове господарство, ніби як там народ знадобиться, але хто його знає. Свекруха взагалі сказала, що вже напрацювалась і хоче спокійно пожити на пенсії.
А для спокійного проживання на пенсії їй терміново потрібно було переїхати в місто, щоб бути ближче до нас, хоча, мені здається, що вона і так надто близько. Природно, в орендованій квартирі вона жити не хоче і не збирається, треба купувати житло. Але на це потрібні гроші, яких у неї немає.
Ми подивилися, за скільки можна продати її будинок в селі, скільки коштують квартири навіть найдешевші тут у нас, і прийшли до невтішних висновків – грошей не вистачить. Накопичень у свекрухи ніяких немає, так що додавати нічого. У нас дещо накопичено, але на житло явно не вистачить.
Тоді мама чоловіка знайшла «чудовий» вихід із ситуації – а чому б нам не взяти для неї квартиру в кредит. Оформляти будемо на неї, щоб якщо що, вона не залишилася на вулиці, а платити повинні ми з чоловіком, на перший внесок піде сума, виручена за продаж її будинку в селі.
На думку свекрухи, це відмінний варіант, тому що після неї квартира все одно дістанеться синові, тому це ніякі не витрати, а інвестиції. Але у нас зараз немає ні можливості, ні бажання робити такі сумнівні інвестиції.
Чоловік намагався мамі спокійно пояснити всю ситуацію, але вона не розуміє. Мама чоловіка на нас образилася. А я не розумію, з чого раптом вона так вирішила, якби їй взагалі жити не було де, то інша розмова, а це просто каприз, який ми вирішили не виконувати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
