Як не дивно зізнаватися, але у мене свекруха така: якщо вже вона чимось обдарує, то кланяйся їй гарненько в ніжки і не супереч, інакше гірше буде.
Я чудово ще все це зрозуміла з дня весілля: мама Дмитра подарувала нам гроші та сказала, що це її внесок на автомобіль – рівно половина, а на другу половину ми якось вже й самі назбираємо, кредит візьмемо або подаровані гроші на весілля докладемо.
Вона так це все говорила, наче вже розпорядилася нашими грошима відразу й без нас. Ми взагалі, щиро кажучи, збиралися на відпочинок з’їздити в медовий місяць. Але всі кошти, які мали витратили на автомобіль – потрібно було невеликий кредит взяти, швидко розплатилися і все було добре.
Свекруха ростила Дмитра, але її виховання скоріше нагадувало лише одні команди. Все за розкладом та постійним режимом, інакше чоловікові діставалося ще й як.
Син повинен був робити лише все те, що сказала його мама. Зараз він вже давно виріс, став моїм чоловіком, але він до цих пір свою маму в усьому слухається, ніколи відмовити не може їй, мені самій дивно все це було.
Коли ми одружилися з Дмитром, то відразу орендували квартиру: у моєї мами та вітчима ще двоє дітей, моїх дрібних братів, а з мамою чоловіка ми б довго не вжилися і обоє добре це розуміли з Дмитром.
Відносини у нас швидше нейтральні та холодні, ніж теплі і родинні. Але начебто були й не такі вже погані, тому мирилися й з цим.
Бачилися з матір’ю чоловіка ми зрідка: разів 5 після народження нашої дочки, але частіше за все свекруха з моїм чоловіком передзвонюються, а робити це вона дуже любила, як не крути.
І тут для нас усіх стало справжньою несподіванкою: мати Дмитра виходить заміж. Вперше, тому що з рідним батьком чоловіка вони розписані не були. Чоловік старший за мою свекруху на 12 років. У нього теж є хороша квартира, автомобіль, тому вона зробила нам справжній подарунок долі, віддавши нам свою двокімнатну квартиру, і пішла жити до чоловіка свого.
Ця її квартира – хрущовка, кухонька в ній маленька, кімнати теж, особливо там не дуже розгуляєшся, ремонту вже багато років, сантехніка в жалюгідному вигляді.
Оформила свекруха дарчу, зрозуміло, на свого єдиного сина, мого чоловіка Дмитра, ясна річ – щоб я не зазіхнула на ці квадратні метри в майбутньому. Ну, все одно, ми вдячні, переїхали в двокімнатну квартиру жити.
Думали згодом взяти кредит на ремонт, адже там багато років нічого не робилося, але мені порадила подруга вчинити інакше. Мовляв, ми ж все одно плануємо скоро мати другу дитину, нам всім буде там тісно. Краще продати цю невеличку стару двокімнатну квартиру, взяти в новобудові трикімнатну, а кредитні гроші, які ми хотіли взяти на ремонт, витратити на доплату, так буде краще для всіх.
Розумно? Ну, звісно, що ж це правильно, і Дмитро відразу ж зі мною погодився без заперечень. Ми навіть вже стали підбирати варіанти підходящі. У підсумку знайшли ідеальний варіант: обмін двокімнатної на чудову та простору трикімнатну з доплатою в відносно новому будинку.
І раптом про наш задум дізнається моя свекруха. Спочатку вона стурбована зателефонувала мені з роботи, відразу стала повчати незадоволеним тоном: “Ти що це мого сина там так накрутила? Це його квартира, лише його власність і все, де він жив ще з дитинства, її отримали ще мої батьки! Як ти можеш тепер її позбутися?”.
Я розумію, чому у неї така реакція відразу була – це поки сина квартира по дарчій оформлена, але якщо ми купимо трикімнатну, то квартира, відповідно, стане у нас двох у власності, і якщо що, на випадок нашого розлучення, хоча до цього ніколи не дійде, вона ділиться на частини порівно мені і йому.
Ось чого мати чоловіка найбільше злякалася! Я їй спокійно почала пояснювати, що нам тісно в двокімнатній, бо кімнати маленькі дуже, планування старе, дуже дорого за ремонт платити, що ми плануємо другу дитину в найближчому майбутньому. Але вона слухати нічого не хотіла, повторювала своє і на тому все.
Увечері мати чоловіка приїхала до нас додому і ще з порога до мене стала претензії свої вимовляти: “Я так і знала відразу, що ти – людина недобра, ти народиш другого, витратиш материнський капітал, щоб закрити кредит на трикімнатну, розлучишся з моїм сином і що йому залишиться? Одна четверта частина, яку навіть продати не можна? Він просто буде на вулиці тоді через тебе! А ти сама не хочеш до своїх мами й тата повернутися? Там у вас теж трикімнатна квартира, є де розгулятися, як ти кажеш! Можеш дочку залишити нам, їй тут тісно не буде!”
Я в повному здивуванні, після цього, мій чоловік намагається стати на мій бік, але якось невпевнено. А мати Дмитра, граючи на почуттях, звертаючись до сина: “Синочку мій, ти ж по цій підлозі маленькими ніжками бігав, тут таке все твоє рідне, як ти можеш від усього цього відмовитися?”
А сама на мене косо дивиться. Він її заспокоїв, мовляв, прямо зараз ніхто продавати і міняти не збирається цю квартиру, це тільки наші плани на майбутнє. Вона й пішла лише після цього від нас.
Тепер у нас майже місяць одні непорозуміння вдома. Свекруха щодня телефонує Дмитрові, каже, що даремно вона оформляла дарчу – пустила б нас жити і все, душе шкодує. Що син повинен шанувати сімейні традиції, не ображати її.
Мати чоловіка часто телефонує і мені, але я не беру телефон. Тоді вона шле смски, що якщо мені не подобається її житло, то я хоч сьогодні можу йти куди хочу, щоб я не сміла намовляти її сина.
Але я, якщо вже почала, то з дороги звертати не збираюся. Розум бере верх над почуттями, я намагаюся не звертати уваги на всі докори матері чоловіка, адже знаю сама, як нам краще буде. Вона пересердиться і все мине, зате ми з дітьми та чоловіком житимемо в квартирі і комфорті.
Я просто знаю, що поки ми молоді, то ще осилимо кредит, адже якщо його не візьмемо зараз, то так і проживемо все життя тулячись усі в маленькій старенькій хрущівці.
Я все одно кажу чоловікові про необхідність цього обміну, пора другу дитину нам мати. Показувала Дмитрові, які його мама мені шле повідомлення, але через це тільки сперечалися ми.
Пояснюю чоловікові – який гарний нам випав шанс з цим обміном, іншого такого не буде, треба брати поки є можливість, все залежить тільки від нього. А Дмитро не знає на чию сторону стати. Я вже й не знаю, як вмовляти його. Дмитро вже сумнівається, хоча спочатку погоджувався, адже розумів, що це гарне рішення, але він звик все життя слухатися маму свою.
Я мені бути? Як вмовити його? На свекруху я вже зараз не зважаю? Та як достукатися до чоловіка, щоб він прийняв вірне рішення?
Фото ілюстративне.
