Поки я все купувала і носила сину і невістці, все було добре, а зараз, коли я вирішила вийти заміж і почати жити для себе, стала для них поганою.
В 40 років я стала вдовою і відтоді жила сама. Мій єдиний син якраз тоді закінчував школу, а потім він поступив в університет і поїхав з дому.
Минуло кілька років, син знайшов роботу, одружився, вони з невісткою жили недалеко від мене, в сусідньому будинку.
То була квартира моєї свекрухи, бабуся вирішила залишити її внукові, так що син з самого початку був забезпечений житлом.
Я допомагала дітям, як могла – і грошима, і продуктами, і з внуками посидіти. Бо вважала це своїм обов’язком!
Хто ж їм допоможе, як не я?
Але з часом я стала помічати, що мною почали просто користуватися. Наприклад, невістка сидить вдома, але кличе мене, щоб я з дітьми погуляла. І я після роботи біжу ще до них, аби посидіти з внуками на дитячому майданчику.
Потім продукти – так, більшість з них я не купую, а вожу з села. Але вони там самі не родяться! Для того, щоб був урожай, треба на городі добряче попрацювати від весни до осені, а син з невісткою хоч би раз приїхали мені допомогти!
Як я уже сказала, невістка не працює досі, хоча декрет у неї закінчився ще кілька років тому.
З зрозумілих причин грошей їм не завжди вистачає, і син полюбляє їх у мене зичити.
Я даю скільки маю, і ніколи не вимагаю їх повернути.
Але потім я задумалася – чому я можу вставати зранку і ходити щодня на роботу, а невістка моя спокійно в цей час спить собі на дивані аж до обіду.
Нічого б не змінилося, якби я в селі не зустріла Олександра. Він мій ровесник, розлучений, приїжджає в село щотижня, бо теж має невелике господарство.
Наші городи знаходяться поруч, так ми з ним і познайомилися. А згодом почали зустрічатися.
Дітям я нічого не говорила до того часу, поки Олександр не зробив мені пропозицію.
Я дала свою згоду, і прийшла до сина з невісткою повідомити їм цю новину.
Якщо ви думаєте, що вони за мене зраділи, то ви дуже помиляєтеся.
Невістка сказала, що такої легковажності вона від мене точно не чекала. А син відразу став говорити, щоб я на нього написала дарчу на свою квартиру.
Мені дуже прикро, що діти так відреагували. Я їм за великим рахунком нічого не винна. Навіть квартирою їх забезпечила.
То невже я зараз не маю права подбати про своє особисте щастя?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
