fbpx

Дім бабусі простояв 50 років, зрозуміло, що він потребував ремонту. Батьки мені дали гроші і попросили довести все до ладу, але мій чоловік не підтримує мене у цьому

Від бабусі по татовій лінії мені перейшов у спадок будинок. Власне, це не будинок, а швидше дача, але з цими стінами пов’язані були найтепліші спогади мого дитинства.

Дім простояв 50 років, зрозуміло, що він потребував ремонту. І не просто косметичного, а грунтовної перебудови, яка передбачала великих грошових вкладень.

– Давай ти будеш поленько усім цим займатися, – запропонувала моя мама, – у тебе хазяйської кмітливості набагато більше, ніж у нас з батьком.

Це було правдою, мої батьки у побутовому плані не надто пристосовані. Люди творчі професії. Я тоді ще в університеті вчилася, почала вникати: як і що, скільки коштують матеріали, що треба переробити, доробити, відремонтувати.

Поки я не заробляла самостійно, витрачалися на реставрацію дачі батьківські гроші, але я знала – це буде моє. І в нашій сім’ї ніхто не заперечив би цього факту. Через 4 роки я вийшла заміж. Назар народився і виріс у місті, але про життя в приватному секторі він мріяв разом зі мною.

– Це ж так чудово, – казав, – проводити тут літо. На природі, з шашликами та чаєм під яблунею! І дітям нашим буде тут дуже добре. А коли ми тут все доробимо, можна буде тут жити цілий рік.

До весілля я усі роботи завершити не встигла. Одружилися навесні і перше літо я на дачі не з’являлася: ми багато працювали, причому отримували з чоловіком приблизно однаково, збирали гроші на ремонт в однокімнатній квартирі, яку купили. Батьки теж не могли відпочивати за містом, бо там було не дуже зручно з недоробками.

Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, почала підганяти чоловіка, щоб встигнути хоч щось зробити до появи малюка.

– Я хочу з дитиною більше часу проводити на свіжому повітрі, – пояснювала я, – але поки що там немає нормального санвузла і ще купа недоробок, це неможливо!

А чоловік тяжко промовчав. Я поверталася до розмови знову, йому це не подобалося, але врешті-решт Назар поступився і те літо ми провели за містом, до нас часто приїжджали мої батьки.

– Треба купити і те, і це, – перераховувала я чоловікові, – до зими буде не до цього, з’явиться малюк.

– Я взагалі не вважаю, що є сенс вкладати гроші у цю дачу! – відповідав мені чоловік.

– Але ж ти нічого і не вкладав! – нагадала я йому, – крім бензину, щоб мене туди відвезти.

Дійсно, левову частину коштів на ремонт давали мої батьки, потім я вкладала свої гроші, тому що ще незаміжня була, потім ми пригальмували з ремонтом на цілий рік. І про які кошти тоді каже чоловік? Так і живу, з одного боку, чоловік, який не хоче вкладати наші сімейні гроші в цей будинок, а з іншого боку, батьки, які постійно нагадують:

– Донечко, ти ж обіцяла довести все до ладу. Засобами ми тебе не обмежуємо, тільки не кидай, треба продовжувати роботи, інакше все, що вже зроблено, піде прахом.

Я й сама не збиралася залишати дачу, як є, мені подобалося упорядковувати її, у мене є щодо неї плани на майбутнє.

Коли доньці виповнилося півроку, я кажу чоловікові, що, мовляв, треба шукати плиточника і доробляти ванну.

– Краще б ти зосередилася на тому, що треба зробити ремонт у квартирі, – відповів чоловік. Батьки дають гроші? І що? Ти вже розстав пріоритети, хто твоя сім’я і де твій дім! Ти тепер одружена, ти сама мати, думай про нашу сім’ю, а не про сімейну спадщину! У нас у квартирі теж треба плитку у ванній міняти, але тебе це не хвилює.

Відвезти тебе, привезти, з тобою провести час? А я хочу бути вдома, і щоб моя дружина була вдома! І перестала рватися на дві сім’ї! Я маю розуміти твої почуття, а ти мої розумієш? На краще було б квартиру якнайбільше придбати, а не робити вічний ремонт у селі!

– Жаль, що ти не встигла все зробити до заміжжя, – зітхає мама, – мабуть, нам з батьком так і не буде на дачі зручно.

От і відчуваю я тепер, що живу на дві сім’ї, в одній я — дружина та мати, але мої мрії не виконуються, немає душевного комфорту, підтримки близької людини. А в другій я — дочка, яка прагне втілити у життя свої задуми, зробити зручним життя своїх батьків.

Що робити? Як вийти із цієї ситуації? Невже заради спокою чоловіка мені треба відмовитися від мрії і залишити батьків із непридатним для життя будинком, який я обіцяла, але так і не змогла довести до ладу?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page