Деякий час назад, вже після наpoдження соціальних мереж і після того, як більшість в них освоїлися, почалося явище, вкрай для мене дивне і незвичайне. За матеріалами
Люди зі шкіри пнулися, щоб показати себе в мережі з самої «козирної» позиції. Марнославство і показушність, ну добре, якщо хтось від цього отримує задоволення, чому б і ні.
Але «лихо» почало бuти рекорди: фотографії їжі, піци, суші, коктейлів … Серйозно, кому-то цікаво що у вас перед ротом?
Тонни фотографій в дзеркалі і репортажів з фітнес-клубів. Ну і верхом інтелектуального розвитку стало фотографування самих себе: «Селфі».
Добре, часом потрібно зробити фото, а поруч нікого, можна зрозуміти. Але коли відкриваються курси, так-так, з навчання Селфі, і молоді люди натовпами на них валять?
Коротше, я сміялася над цим зі стpашнoю силою, на шум приходили сусіди і ми сміялися разом. Обговорюючи інтелект і згадуючи байки…
Але пройшли роки, і все змінилося. Інстаграмні дівчата обросли шанувальниками, лайками і друзями.
А за розміщення рекламних постів в їхніх акаунтах рекламодавці викладають пристойні суми. Позавчорашні студенточки з подкаченними губами і селфі-палицею тепер шановні блогери з заробітком п’ять нулів за рекламний пост помади.
Ким шановні? Такими ж блогерами, тільки трохи молодшими.
А хто буде на заводах сталь лити? Хто буде хліб сіяти або в космос літати? Ми ось з сусідом вже літаємо, з горя, правда. Але сумно так літаємо, без сміху.
Заздрю я? Швидше так. Шкодую, що не розгледіла колись того потенціалу і перспектив, які пролетіли повз мене.
