Про те, що в мого чоловіка є інша жінка, я знала вже кілька років. Ярослав зустрічався з своєю молодою колегою по роботі вже років сім, Галина – тридцятирічна неодружена дівчина, без зобов’язань і претензій. Мені було важко так жити, усвідомлюючи, що я у чоловіка не одна. Але мирилася, бо все-таки Ярослав від неї щодня повертався до мене, додому.
Разом ми були 25 років. У нас двоє дорослих дітей. Донька Валентина, яка нещодавно вийшла заміж і син Віктор, студент столичного університету. Два тижні тому Ярослав таки наважився і пішов до тієї іншої жінки, пояснивши, що наші діти вже дорослі, а Галина чекає дитину. А ще, вона приділяє йому увагу, розуміє і поважає. Так, я багато працюю, і не завжди приділяю чоловікові достатньо уваги. Але все це лише для того, щоб подолати усі матеріальні проблеми, які у нас є: навчання дітей, весілля, ремонт.
Десять місяців тому Ярослав привіз до нас свою маму. Я погодилася, бо розуміла, що таким чином я його втримаю і він, не зважаючи ні на що, залишиться в родині. Але я помилилася. Ми відгуляли весілля доньки і відразу на наступний день Ярослав зібрав речі і пішов до Галини, яка на п’ятнадцять років молодша від нього.
Загалом, чоловік сказав, що не може допустити, щоб його дитина росла без нього. Крім того, у Галини дім – повна чаша, ремонт, ідеальний порядок, дороге авто. Вона з нього пилинки здуває. Я вже давно так не робила, а, виявляється, чоловікам в будь-якому віці це потрібно.
З дітьми вже кілька тижнів чоловік не спілкується, він повністю поглинутий проблемами нової сім’ї. Що найцікавіше – свекруха і досі живе зі мною. Гідна заміна! Спочатку було дуже образливо. Але зі мною мої діти – донька і син, хоч і живуть окремо, але телефонують мені щодня. Мене всі родичі підтримують. Донька з зятем, нарешті, допомогли мені доробити ремонт.
Свекруха, дивлячись на це все, сказала, що відмовляється від Ярослава, і вважає мене своєю донькою. На днях ми пішли до нотаріуса і вона переписала свій будинок в селі на мою старшу доньку, свою внучку. Свекруха сказала, що тепер ми її найближча родина. Моїх батьків давно немає, діти теж не біля мене, то ж поки я погодилася так жити, хоча розумію, що це не зовсім нормально.
Адже я ще молода жінка, мені ще й 50 нема. Дуже важко в такому віці залишитися нікому не потрібною. Рятує робота, я намагаюся багато працювати і трохи забутися. Але це практично неможливо. Як забути 25 років шлюбу? Мені іноді здається, що моє життя закінчилося, в той час, як у мого колишнього чоловіка все тільки починається.
Наші спільні знайомі говорили мені, що нещодавно бачили Ярослава з Галиною. Біля молодої дружини він і сам наче помолодів, змінив імідж, вони навіть не зразу його впізнали. А мені дуже важко взяти себе в руки і почати нове життя, без нього…
Фото ілюстративне – women-features.
