З Павлом ми нещодавно створили сім’ю, вже 2 роки живемо з чоловіком у шлюбі, а я з його мамою й досі не розмовляю, а все через якийсь посуд.
– Мамо, це Поліна, Поліно, це мама, – така фраза прозвучала з вуст мого нареченого, коли ми вперше прийшли до його матері в гості.
Привід був для цього дуже серйозний: на наступний день ми збиралися подати заяву в РАЦСу.
Перше наше знайомство з майбутньою свекрухою пройшло просто відмінно. Ми багато розмовляли, сміялися чимало, міркували на тему майбутнього життя.
– У Поліни є власна квартира, мамо, – сказав тоді Павло, – однокімнатна, їй її батьки придбали вже давно. Перший час ми з нею поживемо там, у моєї дружини, а потім продамо наш будинок в селі, Поліни батьки таж грошей дають трохи, адже відкладають для неї. Тоді і купимо двокімнатну квартиру, ну, а якщо грошей нам не вистачить, то в кредит візьмемо. Продавати її однокімнатну квартиру ми не станемо, не плануємо, у нас на неї інші плани.
– Вірно, ви все дуже добре спланували, – схвалила моя майбутня свекруха тоді, – квартира їсти просити не буде, нехай залишиться на майбутнє. Підмога зате буде гарна на потім. Здавати ж можна в оренду, а це дуже хороші гроші у наш час.
Загалом, поспілкувалися ми добре, поділилися планами на майбутнє, та ніяких зайвих непорозумінь між нами не було.
Життя мені малювалася щасливим, спокійним і райдужним. Той самий будинок в селі чоловікові заповідав ще його дідусь, як єдиному онукові.
Так що навіть до цієї власності мама чоловіка відношення мала вельми опосередковане.
У призначений день ми з Павлом урочисто розписалися, посиділи ввечері в затишному ресторанчику вузьким колом, поруч з найближчими людьми: батьки, найближчі родичі, по парі друзів з кожного боку, на тому й усе.
Після такого нашого невеличкого весілля ми з чоловіком поїхали на відпочинок на 10 днів, потім ще залишок відпустки провели в роз’їздах по своїх родичах, так що вперше в мою квартиру свекруха потрапила вже десь через місяць після весілля.
– Маленька вона якась така, зовсім тісно там буде двом людям, тісно, але не велика проблема, – сказала тоді вона озирнувшись, якась така розчарована була, що навіть не приховувала цього, – та й не будете ви тут жити довго. Сестра дзвонила, начебто є покупець на будинок.
Я все це слухала, накриваючи на стіл для нас усіх.
Чашки, тарілочки, тортик, все як годиться. Попили ми чай, ще трішки погомоніли, я відразу встала, не люблю, коли посуд брудний, простіше відразу помити й прибрати гарненько.
Просто мені скупчення гори тарілок в раковині прямо от завжди настрій псує, є у мене така примха. Тим паче, якби були гості, я б ще посиділа, але це ж мама, близька людина, своя ж, вона зрозуміє.
– А чим це ти посуд миєш? – пролунало якесь трохи дивне запитання у мене за спиною, але в ньому було багато цікавості.
– Звичайним засобом для миття посуду рідким, – я назвала фірму відразу.
– Ну й даремно, це не дуже корисно, а скоріше – навпаки. Ви це з їжею потім вживаєте. Це не правильно.
– А чому ж тоді цей посуд мити? – питаю.
– Як раніше усі робили, – стояла на своєму мама Павла, – милом господарським, яке коштує копійки, або содою звичайною теж недорогою.
– Я запах господарського мила не люблю, – відповідаю я їй відразу, – та й яка різниця? Від нього теж користі мало. Навіть не уявляю, як це мити посуд милом.
– Ну як знаєш, – відповіла якось дуже сухо свекруха, – ви – молоді, ви по-своєму живете, більше нас знаєте, на наш досвід озиратися не хочете.
На тому розмова про посуд у нас з матір’ю чоловіка завершилася. Мама чоловіка приходила до нас ще не раз і не два, коли ми жили в моїй однокімнатній квартирі.
Посуд я, як завжди, мила при ній і більше ніяких повчань мама чоловіка на тему того не висловлювала.
Але ситуація змінилася місяців через 5, коли продався будинок чоловіка, коли мені батьки грошей додали і ми, взявши у мого дядька в борг суму, якої бракує, стали власниками двокімнатної квартири.
До того моменту ми вже знали, що 3 місяці я чекаю дитину і ми скоро станемо батьками.
Мені було вже не дуже добре, та ще переїзд, не встигли як слід розкласти речі, як мама чоловіка прийшла з цукерками та тортом: на новосілля.
– А що це ти вся бліда якась така? Пройде через пару тижнів, – підбадьорила мене мама чоловіка.
А після чаювання, коли я встала з-за столу, моя свекруха знову почала говорити про те, що даремно я її не слухаю. Ось тільки тон матері Павла дуже якось змінився:
– Ні, ти подумай собі добре, їй говориш, як треба все робити, а вона все по-своєму робить! Викинь всі ці миючі засоби, я тобі сказала, купи звичайного господарського мила та лише ним і мий посуд!
І все це було сказано не простою порадою з турботою, а ніби мені давали команду так вчинити.
Потім я свого чоловіка запитала чи його мама завжди посуд мила господарським милом?
– Ні, – сказав Павло, – напевно останні пару років лише, я ж з нею тоді вже не жив. Коли я жив удома, у нас нормальний засіб був для миття посуду. Та не знаю я, що на неї найшло. Просто не звертай увагу на її зауваження, роби, як краще тобі.
Я й про все забулася тоді ще відразу. Але мама Павла ще не раз поверталася до цієї розмови.
Потім я було в стаціонарі, через 2 тижні повертаюся додому, а у мене на кухні біля посуду мильниця стоїть і в ній кусочок господарського мила величезний.
Мого звичайного засобу для миття посуду, яким я завжди користувалася, немає ніде, я все обшукала, де лише могла.
І чоловік з дивним виглядом мені говорить: мама сказала мені мити посуд милом.
Я спустилася, зайшла в магазин на першому поверсі та відразу купила велику пляшку рідкого миючого засобу для посуду, який використовувала завжди.
Шматок того мила я викинула у відро для сміття. А ввечері прийшла свекруха:
– Вже викинула мило? Ну для чого ти так зробила? Мій син тут живе, мої гроші в квартиру вкладені, хоч би заради ввічливості і поваги прислухалася б до моєї поради!
Мені не сподобалася така розмова.
– А які, – уточнюю, – ваші гроші сюди вкладено, скажіть? Будинок чоловік отримав за заповітом діда. Ще одну частину дали мої батьки, а ще одну частину ми моєму дядькові віддаємо, адже позичили у нього решту суми. Квартиру мою плануємо здавати для того, щоб легше борг віддавати було.
– Але мій син тут живе, про нього потрібно краще піклуватися.
– Ключове слово, – кажу, – “про свою” сім’ю. Це мій дім, моя сім’я, мої правила. Хочете сюди приходити? Будьте ласкаві, поважайте правила та господиню цього дому.
– Виходить ти хочеш, щоб я пішла, а син мовчить і нічого тобі навіть не скаже у мій захист.
Павло мовчав, він нічого не говрив ні мені, ні матері, просто вийшов з кімнати і я його, щиро кажучи, добре розумію.
Свекруха пішла додому і відтоді ми з нею не розмовляли.
І в будинок до нас мати чоловіка не ходила. Чоловік з коляскою урочисто спускався до під’їзду, щоб прийшла бабуся подивилася на внучку.
Зараз свекруха до нас ходить також. Відносини у нас непрості, м’яко кажучи. Щиро з нею ми не розмовляємо, та й не хочеться мені спілкуватися, від неї до мене один негатив.
Тема миття посуду більше між нами не ведеться. До речі, у нас посудомийна машина з’явилася вже тепер. І природно ми не мило господарське в неї кидаємо. Свекруха все бачить, але мовчить. Можливо зрозуміла все і ми з нею ще станемо рідними людьми. Але чи варто мені робити перший крок, щоб порозумітися з нею?
Фото ілюстративне.
