fbpx
Життєві історії
Десь 10 років тому, коли ми брали квартиру в кредит, свекри дали нам 50 тисяч гривень, а досі про них забути не можуть

Колись давно гроші на нашу першу однокімнатну квартиру батьки чоловіка нам додали. Свекри тоді дали нам 50 тисяч гривень, вони досі нам щоразу згадують про це, але мої батьки дали нам набагато більше і нічого не просять.

10 років тому, ми тоді з Олегом тільки одружилися, були ще молоді.

Взяли ми тоді з чоловіком однокімнатну квартиру в кредит і стали за неї борги віддавати. За 6 років борг повернули. І ні копійки більше у свекрів і моїх батьків не просили.

А потім дізналися, що я чекаю дитину – двійня.

Моя мама була щасливою, казала, що це дуже добре. І я вважала, що добре. Тільки складніше.

Я народила двох чудових доньок. Допомагати приїхала мама, яка прожила з нами в однокімнатній квартирі 14 днів, більше не могла: на руках у неї була недужа сестра, та й мій молодший брат, якому було 13 років, теж потребував маминого догляду.

А моя свекруха лише сказала:

– На кого дівчата схожі – не зрозуміло, – це було все, що я почула від мами чоловіка Міли Вікторівни, ні радості, ні поздоровлень, нічого. Свекор взагалі промовчав.

Я від них не чекала допомоги, сидіти з онуками не просила, але не думала, що вони будуть такими холодними до дітей.

А потім маминої сестри не стало, вона продала її квартиру і гроші розділила між мною і братом. Ми з чоловіком вирішили, що купимо двокімнатну квартиру. Знайшли велику і простору, але там потрібно було робити ремонт. Тому чоловік сказав, що тимчасово ми поживемо в його батьків.

Та діти свекрусі дуже швидко набридли: голосно кричать, розкидають речі, ванна часто зайнята. Вже через 2 тижні вона попросила, щоб ми з’їхали з їх квартири:

– Я готова вам допомагати, але не хочу, щоб ви з дітьми жили тут. Ми вже немолоді, нам важко, – казала мама чоловіка, якій було 53 роки.

Ми з’їхали в свою квартиру, але там ще робився ремонт. Як мені було важко з малими дітьми: вони все тягнуть до рота, усі брудні, беруть інструменти, весь одяг потертий. Я за ними постійно бігала з ранку до ночі, втомилася.

Чоловік зателефонував своїй мамі, щоб вона нам допомогла, щоб ми могли прибрати в квартирі після ремонту, адже мої батьки живуть далеко, та свекруха відмовила:

– Потрібно було раніше думати, як дітей народжували. Так, я обіцяла допомагати, але не відразу, як ви мене покличете, а коли мені зручно.

Ми познайомилися зі старенькими сусідами, до них завжди діти привозили свою онучку. Вони й запропонували, що сидітимуть з нашими дівчатками декілька годин в день, адже люблять дітей і добре з ними ладнають. Їм було вже за 70.

За весь час свекруха жодного разу не запропонувала свою допомогу.

Новосілля ми святкували зі своїми сусідами і моїми батьками. Свекрів не запросили, адже діти наші їм лише заважають.

– Ось чому так буває? – кажу чоловікові, – чужі люди бувають набагато ближче рідних!

Та ні він, ні я не знали відповіді на це питання.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page