З Олегом я познайомилася ще коли навчалася в інституті, ми з ним почали зустрічатись і зрозуміли, що один без одного вже не зможемо тепер ні хвилини, нам було добре разом. Я вважала, що це саме та людина, яка зробить мене щасливою і з якою я хочу провести все своє життя.
Як тільки ми отримали свої дипломи, то відразу подали заяву до РАЦСу, ми обоє раділи, що станемо щасливою і міцною сім’єю.
А вже через рік у нас з’явилася маленька мила донечка, а ще через три – маленький синочок. Я була така щаслива, що словами не передати.
Сім’я в нас була звичайна, стосунки здебільшого теплі, щирі і дружні, вже було щиро та спокійно у всіх відношеннях. Всі ставилися з розумінням до кожного.
Так минуло цілих 15 років нашого спільного щасливого сімейного життя, для мене вони були, як один день. Я сама дуже часто просто не могла повірити в те, що є такою щасливою жінкою.
Та якось Олег прийшов і сказав, що нам потрібно серйозно поговорити з ним. Мене це, звичайно, трохи таки насторожило, але те, що я почула, зовсім мене засмутило.
Того дня Олег просто заявив мені, що він від усього втомився, йому все набридло і мене він більше не кохає, як раніше, вже минули ті часи, коли він почував себе щасливим поруч зі мною. Зараз змінилося все.
Потім мій чоловік відразу при мені став збирати свої речі і пішов від мене. Ці події я пам’ятаю проблематично, як в тумані все це було, я ніколи не очікувала такого від свого чоловіка, ще й після стількох років шлюбу.
Я просто мовчала, в мене не було слів, все це було наче сон. Після стількох років спільного життя з ним, ось так просто взяти й нас покинути без допомоги та підтримки чоловічої у такі непрості часи.
Я просто не знала, що мені робити і як далі жити. Діти також не могли зрозуміти, чому тато зібрався і пішов, вони постійно шукали причину в собі, гадали, що вони могли зробити не так. Вони постійно запитували мене про батька і запитували, чому його все ж немає поруч з нами.
Згодом я дізналася, що Олег поїхав за кордон. Дітям він телефонував, майже щотижня, а зі мною не спілкувався взагалі.
Так минув рік. Я спробувала побудувати нові відносини, але все не те, складно зустріти рідну душу, коли тобі вже під сорок років. Викреслювати його з пам’яті і свого життя, я не могла. І ось через чотири роки повертається мій Олег з-за кордону і ми випадково зустрічаємося у друзів.
Слово за слово, розговорилися і я помітила, що він всіляко намагається налагодити стосунки зі мною, говорить гарні слова, цікавиться мною.
Я ніколи не думала, що зможу його пробачити так просто за все, що він вчинив і, що ми будемо знову разом колись. Таке мені навіть у сні не снилося.
Але спочатку Олег став приходити, ніби, як лише до наших дітей, а потім якось само собою все вийшло. Спочатку знову почали зустрічатись, як в студентські роки, потім знову наша сім’я була у повному складі і я знову була на сьомому небі від щастя.
Адже він завжди був для мене самим рідним і коханим, але йому знадобився час для переосмислення.
Не бійтеся повертатися, може це просто перевірка почуттів і все це тільки на краще. Адже життя таке коротке, і можливо більше у вас не буде такої миті для щастя. Я зуміла пробачити і моя сім’я тепер щаслива.
Багато моїх родичів засуджують мене, мовляв, чоловік покинув мене з дітьми, а я так легко йому пробачила все. Але хіба я не права? Якщо я кохаю його, то невже не маю права на щастя?
Фото ілюстративне.