Правду кажучи, це для мене було справжньою величезною несподіванкою, якщо чесно, виявляється, – поділилася якось зі мною сусідка, Катерині 60 років вже. – Звинуватили мене, що я їх гроші взяла. І хто ти думаєш? Мій єдиний рідний син. Чого я взагалі навіть не очікувала ніколи.
Так я копійки чужої ніколи ні у кого не взяла за все своє життя. Учителем працювала так багато років, репетиторством підробляла, щоб сина ростити гідно сама, мені так важко тоді було, що й словами не передати. А тепер бачиш, як може бути? Син навіть колишньому чоловікові моєму зателефонував, батькові своєму наскаржився на мене. А я років 12 вже не чула і не бачила свого колишнього чоловіка, якщо не більше, він і не з’являвся в моєму житті дуже давно. А тут, несподівано, в телефон мені говорить, щоб я гроші до копійки своєму синові повернула. А я відразу їм сказала, не смішіть людей.
– Катерино, почекай. Ти толком можеш пояснити, що ж сталося такого? Сідай, заспокойся. Розповідай мені все по порядку, – поцікавилася я сусідкою.
– Ну ти ж сама знаєш, що сина я ростила одна з однорічного віку. З чоловіком розлучилася більше двадцяти років тому. З цим розлученням він мені ще довго спокою не давав.
– Так, я пам’ятаю твою історію. Таке не забудеш, розлучення у тебе було не просте, та й чоловік твій був людиною зі складним характером, – уточнила я.
– Ну ось. Розлучилися ми все ж врешті-решт. Оселилася на іншому кінці міста, місце роботи змінила, зі старими знайомими все зв’язки припинила, щоб з колишнім вже ніяк не бачитися. Почала життя з чистого аркуша. Працювала, ми з дитиною жили добре. У сина було все, що потрібно – всякі велосипеди-ролики, комп’ютер для навчання, поїздки, табори, репетитори. Сергієві нічого не бракувало. І все це я забезпечувала йому сама, на свою зарплату і підробіток.
– Але аліменти же колишній чоловік платив?
– Так. Через ці аліментів тепер всі проблеми лише у мене з’явилися, я сама ніколи не могла подумати, що все так складеться. Гроші колишній чоловік мені справно перераховував на рахунок, чималі суми і це правда. Дохід у нього весь цей час дуже хороший був. Зараз вже не те, звичайно. Загалом, гроші його з рахунку я всі роки не знімала – перший час від образи на нього, мовляв, мені нічого від нього не треба, а потім дивлюся – зібралася у мене хороша сума. І стала тоді вже усвідомлено збирати гроші, ще й свої докладала всі ці роки. Загалом, декілька місяців тому купила я на ті гроші невеличку дачу для себе, щоб на пенсії могла де жити влітку, овочі, фрукти вирощувати. В основному, звичайно, завдяки аліментах.
– Нічого собі! Це дуже гарна новина у тебе, я рада, зараз дача це хороша така справа, виходить, свої овочі, фрукти це дуже добре таки. Вітаю!
– Дякую. З сином поділилася новиною. Кажу, втомилася я працювати на двох роботах. Купила, кажу, дачу собі невеличку, буду туди їздити, своя городина буде, легше так усім.
– Хороший план.
– Тільки ось син так не думає. Він дуже здивувався – звідки, мовляв, я стільки грошей взяла, на дачу. Ну, я йому здуру чесно все і розповіла. Підсумок – суперечка у нас з ним виникла, син мені відразу каже, що я на його гроші дачу купила, каже, щоб повернула все до копійки. Виявляється, на ці гроші я повинна була купити нерухомість синові. Гроші я привласнила. Син образився не на жарт. Другу його дзвоню, з яким він зараз квартиру орендує, дізнаюся, що все в порядку. А може, я дійсно не права я? Не повинна була купувати дачу на своє ім’я? Мені потрібно тепер віддати все синові, це його, а самій жити на пенсію? Навіть не знаю, що ж мені робити? Хіба я вчинила щось неправильно?
Мені важко було щось порадити сусідці. Але я вважаю, що вона заслужила ці гроші, хоча це аліменти на сина, але це гроші її власні і вона нічого не винна йому. Ну хіба не так?
Фото ілюстративне.