fbpx

– Давай, вирішуй щось з матір’ю. Квартиру треба звільняти. Вона дітям потрібна, – заявив раптом Тамарі Михайло. Спочатку Михайло проти проживання тещі в його квартирі не заперечував, впустив її, але зараз квартира йому потрібна. Тещі вже за сімдесят, повертатися в свою стару квартиру до чоловіка вона не хоче

– Між батьками ніколи злагоди не було, вони завжди жили як кішка з собакою, – розповідає 46-річна Тамара. – У батька характер важкий. Все мало бути так, як він сказав. Мама все життя терпіла і мовчки робила свою роботу – прала, прибирала, готувала. Батько тарілку за собою жодного разу в житті не помив.

А потім він ще й почав вживати оковиту. В один прекрасний день, вісім років тому, прийшов він додому нетверезий, щось там знову почав своє, і мама зібралася і пішла. Приїхала до нас в сльозах, мовляв, не можу так більше жити, чим я все це заслужила.

Тамара в шлюбі вже багато років, у них з чоловіком Михайлом син Денис, 24 роки. З самого початку живуть окремо, в двокімнатній квартирі, яку купили в шлюбі.

– І чоловік ще однокімнатну незадовго до цього отримав у спадок, – розповідає Тамара. – У тій квартирі ніхто не жив, там непоганий ремонт був зроблений. Здавати свою квартиру чоловік не хотів, сказав, нехай стоїть так, сину потім дістанеться. Загалом, відвезли ми поки маму туди, ніби як переночувати, заспокоїтися. І навіть не сумнівалися, що вранці вона піде додому, до батька. Не в перший же раз, це у них регулярно, при цьому прожили разом на той момент більше сорока років.

– Зрозуміло.

– Ну ось. А з ранку мама подзвонила – а можна, каже, я ще залишуся тут на кілька днів? Чоловік каже – так без проблем, нехай залишається, скільки треба, хоч на тиждень, хоч на місяць! І ось так вона там і залишилася – спочатку на тиждень, далі ще на трохи, а тепер пройшло вже цілих вісім років! І повертатися додому мама не збирається.

Спочатку Михайло проти проживання в його квартирі тещі, взагалі-то, не заперечував: вона – людина відповідальна і охайна, до того ж мама дружини. Все ж за квартирою дивитися треба, коли порожнє житло стоїть, це якось недобре. Пускати туди чужих людей Михайло не хотів принципово, а синові їхньому, Денису, було на той момент шістнадцять. Він вчився в школі і про те, щоб переїхати від батьків, поки і не думав.

Теща поступово обжилася на новому місці, перезнайомилися з сусідами, навіть в поліклініку нову перевелася, ту, на чиїй території розташована квартира зятя.

– І речі свої туди перевезла, – додає Тамара. – Дивлюся, на кухні посуд її, в кімнаті білизна постільна, покривала, книги, альбоми. Торшер, і той якось принесла. Ну, за вісім років це і не дивно – обжилася, до батька повертатися не хоче. Він так і живе один, влаштував в квартирі такий безлад, нормальній людині жити там неможливо.

Тим часом Денис виріс, вивчився в університеті, працює, до недавнього часу зустрічався з дівчиною. А зараз молоді обрадували батьків: вони чекають поповнення. У зв’язку з цим будуть подавати заяву в РАЦС.

– Так, ну ти тоді давай, вирішуй щось з матір’ю, – заявив раптом Тамарі Михайло.

– А що з нею вирішувати? – не зрозуміла Тамара.

– Ну як – що? Квартиру треба звільняти. Вона дітям потрібна! Ця однокімнатна квартира з самого початку призначалася Денису, і ось, час прийшов. Саме час віддати їм ключі. Нехай заселяються вже зараз. Може, захочуть до народження дитини там щось переробити, обновити.

– Почекай, а маму куди я подіну? На вулицю виведу і на лавочку посаджу? – розгубилася Тамара.

– Ну звідки я знаю, куди? – з роздратуванням у голосі озвався чоловік. – Нехай додому повертається! Погостювала і вистачить. Ну не думала ж вона, що їй цю квартиру подарували?

Тещі вже за сімдесят, повертатися в свою стару квартиру до чоловіка вона абсолютно не хоче. Жити з такою людиною на восьмому десятку, до того ж тепер уже на його території, жінці буде не під силу. Вона звикла до тиші, порядку, у неї вже свій уклад. Та й чоловік давно її не чекає.

І так, чесно кажучи, жінка похилого віку думала, що «діти» дадуть їй дожити спокійно там, де вона зараз. Що не виженуть же на вулицю? Не звірі ж. Ну, подумаєш, онук одружитися зібрався, нехай одружується, вони молоді, цілком зможуть поки на знімній квартирі пожити, всі колись так починали, і нічого.

– Тобто тесть з тещею на дві квартири розсілися, а молоді з дитиною нехай йдуть куди-небудь? – кипить від обурення Михайло. – Не знаходиш, що це якось неправильно?

Тамара ж в даний момент знаходить неправильним інше. Її обурює сама постановка питання: твоя мати – твої проблеми. У шлюбі з чоловіком вони вже чверть століття, пройшли разом багато чого, сина виростили, дорослий чоловік вже, одружитися зібрався, сам без п’яти хвилин тато. І ніколи у них не було такого протиставлення – «твоє-моє».

Гроші завжди складали в спільний котел, не зважаючи, хто і скільки приніс, квартира спільна, машина одна на двох, ніхто і не згадує, на кого що оформлено. А тут почалося: «твоя» мати, «моя» квартира, «твої» проблеми.

Зрештою, молоді на квартиру ще не заробили, нехай поживуть там, де можуть собі дозволити – на зніманні. Так тисячі молодих сімей живуть так, і з дітьми теж. Не було б цієї однокімнатної квартири, обійшлися б якось? Ну ось, і нехай обходяться.

Але Михайло, як господар квартири хоче, щоб в ній жила молода сім’я – значить, так тому і бути, і теща нехай йде, куди знає. Зять їй нічим не зобов’язаний…

Фото ілюстративне – pikabu.

You cannot copy content of this page