Про те, що Люба стане її невісткою, Олена навіть чути нічого не хотіла. І як би не вмовляв її чоловік, свого рішення вона не збиралася змінювати.
– Ніколи, чуєш, ніколи, я не прийму її в нашу сім’ю, і сина зречуся. Який він мені син, коли без маминого благословення одружуватися вирішив.
Олена відразу незлюбила дівчину, бо Люба уже була розлученою. Життя з чоловіком не склалося, але від шлюбу залишилася дитина. Для Олени цей факт був неприпустимий. Навіть слухати не хотіла вона про таку невістку, та ще й про її дитину. Але син вперше вирішив прийняти рішення самостійно, адже був закоханий в Любу ще з шкільних років.
І коли Данило все-таки одружився з Любою, Олена, як і обіцяла, відреклася від сина. І чоловікові заборонила з ним спілкуватися. Від людських пересудів діти поїхали подалі, перебралися в інше місто. Не спілкувався син з мамою більше 10-ти років.
Олена ж не заспокоїлась, весь цей час поливала дівчину і всю її родину брудом. Не нехтувала вона і чорними словечками в адресу своїх дітей.
– Залиш дітей, Олено, – не раз просив її чоловік. – Вони ж нічого від тебе не хочуть, живуть собі, люблять один одного.
Після цього вся сила лайки сипалась на Степана, то з часом вже і він не чіпав Олену, аби лиш не слухати черговий раз її чорні монологи. Не міг він зрозуміти, як може рідна мати може так говорити про рідну дитину. Невістку він не встиг полюбити, але і нічого поганого в тому, що Данило одружився з нею він не бачив.
Чому не хоче зрозуміти і пробачити сина, та й пробачати немає за що. Син просто пішов за покликом душі, довірився своїм почуттям.
***
Данило приїхав відразу після батькового дзвінка.
– Мама дуже сильно занедужала, приїжджай, якщо хочеш ще побачити її, – сказав батько в короткій телефонній розмові.
І ось вперше за 10 років Данило побачив маму. Вона справді була дуже слабкою. Лiкар сказав, що єдиний мізерний шанс врятувати маму, але на це потрібна велика сума грошей, і невідомо чи допоможе.
Данило прийшов додому дуже сумний і все розповів дружині.
– Знаєш, коханий, – сказала Люба. – Мені здається, нам давно пора продати мій батьківський будинок, який залишився в рідному селі. Стоїть пусткою вже стільки років.
Будинок продали дуже швидко, а виручені гроші Люба віддала на лікування свекрухи. Мама почала одyжувати. Першою, кого вона попросила прийти в лікарню, була невістка Люба.
– Прости мене, донечко. Я все життя тебе не любила, не приймала, а ти – життя мені врятувала.
В повітрі повисла тиша. В очах Люби не було і краплі осуду до свекрухи.
– А ви, мамо, народили для мене Данила, мого коханого чоловіка. Так що ми квити.
Жінки обійнялися і ще довго сиділи і розмовляли. Їм було що сказати одна одній. Тільки тут, в лікарняній палаті Олена зрозуміла, настільки неправильно себе поводила. Та добре, що життя дало їй другий шанс і вона ним обов’язково скористається.
Фото ілюстративне – favideo.
