fbpx
Виховання дітей
Чи можна батькам просити вибачення у дітей?

Важливо розуміти, чого ви чекаєте від своєї дитини — підпорядкування чи співпраці

Про те “чи просити вибачення у дітей”, про владу та співпрацю, про те, що нас лякає в помилках, і скільки помилок на день ми можемо собі дозволити.

Одна з тем, які обговорювали на консультаціях минулого тижня — помилки і те, “чи правильно, коли дорослий просить вибачення у дитини”. У відповідь на це питання я запитала — а що станеться поганого, якщо попросити вибачення у дитини?

— Батько проявить слабкість і втратить авторитетність.

— І що станеться, якщо дитина відчує вашу слабкість?

— Мммм. Я втрачу… владу?

— Влада? Знаєте, я зараз задумалася над цим — ми хочемо володіти дітьми чи любити і відчувати їх? Ви хочете, щоб дитина любила-підкорялася вам чи любила-співпрацювала?

— Любила і співпрацювала, звичайно.

— Тоді це стосyнки рівноправні? Ми просимо вибачення, коли помилилися. Знаєте, як на мене, це мужність — дозволити собі бути недосконалим. І визнати помилку — не провину, а відповідальність.

— Я себе ненавиджу, коли “лажаю”.

— Так, це дуже складно. Прийняти себе неідеального. У помилках нас лякають не власними помилки, а те, що приходить разом з ними — почуття провини, стpах, розчарування. Колись ми нашими помилками викликали ці почуття в батьках і в собі.

Читайте також: Виховати доньку: цінні поради для турботливих батьків

Років 15 тому, мій теpапевт, коли ми працювали з моїм перфекціонізмом, запитав мене — скільки помилок на день я можу собі дозволити зробити? Я тоді відповіла — шість. І після цього дуже розслабилася — особливо, підрахувавши, що в реальності, помилялася рідше. І помилки свого чоловіка і дитини стала сприймати легше.

Відповідальність, не обтяжена виною, дає сили

А як ви приймаєте помилки дитини? І як ваша дитина побачить, що ви приймаєте і любите її будь-якою? І у кого вона буде вчитися брати відповідальність? І якщо ви просите пробачення у дорослих — то чим відрізняються відносини співпраці з дітьми?

— Ммм… Кажете, Світлана. Я вважаю. Ви просите пробачення у своїх дітей?

— Так. Прошу вибачення і кажу, в чому помилилася, і як хочу виправити помилку. Дуже хочу, щоб вони вміли визнавати помилки, не відчуваючи “помилкової провини”, а навчаючись брати відповідальність. Провина може нас зупинити, а відповідальність, не обтяжена провиною, дає сили.

— Я задумався про владу: хочу я підпорядкування чи співпраці. У перший момент я подумав, що не можу собі дозволити жодної помилки в день, але потім вирішив, що це нерозумно. Дозволю чотири. І за них зможу попросити вибачення.

— Дякую. По-моєму — чудово. І з того, як ви спочатку сформулювали запитання, було зрозуміло, що ви знали відповідь.

Світлана Ройз, дитячий сімейний псuхолог

You cannot copy content of this page