Після 17-ти років шлюбу я залишилася одна. Було це 12 років тому. Те, чого я найбільше боялася, сталося – мій чоловік мене покинув.
Жили ми добре, ніколи і суперечок серйозних не було. Донька підростала, а ми чомусь стали віддалятися одне від одного.
А потім чоловікові випала нагода їхати в Канаду на роботу. Він мені зразу сказав, що їде надовго, і буде розважливіше, якщо ми з ним офіційно розійдемося.
Спочатку я дуже засмутилася, але потім все обдумала, і вирішила, що все не так погано. Адже нам з донькою чоловік квартиру залишив, і обіцяв, що буде грошима допомагати.
Слова свого він дотримав, і про нас не забував – коли донька вирішила поступати в медичний, чоловік оплатив їй навчання, щоб збулася її мрія стати лікарем.
А коли донька заміж виходила, батько їй на весілля двокімнатну квартиру в новобудові подарував.
Я б сама ніколи не змогла житлом дитину забезпечити, а чоловік подбав і про її освіту, і про квартиру.
Дуже мене засмутила звістка про те, що чоловік собі на чужині знайшов іншу жінку, і одружився з нею. Я ще сподівалася, що коли він повернеться, то ми будемо жити разом, але, після того, як він одружився, я зрозуміла, що цього вже не буде ніколи, і змирилася, бо що поробиш.
Проте, я продовжувала підтримувати дружні стосунки не лише з своїм колишнім чоловіком, але і з його мамою.
Свекруха залишилася зовсім сама, і крім нас з донькою у неї нікого не було. Тому я з нею постійно спілкувалася, зустрічалася, а коли вона захворіла, то я переїхала до неї, щоб допомогти.
Коли мамі чоловіка стало легше, вона покликала нас і повідомила, що переписує свій будинок на мою доньку, свою єдину внучку.
Дім у неї великий, добротний, чоловік для мами добре постарався.
І саме він наполіг, щоб мама все оформила на нашу доньку, адже повертатися додому він не планував.
Знаєте, що я зрозуміла з усієї цієї історії? В будь-якій ситуації треба намагатися зберегти людяність, і тоді все влаштується якнайкращим чином.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.