fbpx
Життєві історії
Чоловік зібрався розлучатися зі мною і жити з своєю новою пасією. Сказав, що я повинна з’їхати з дітьми з нашої спільної квартири, а він буде мені «допомагати по можливості». Зараз мені 33 роки і я стала трохи мудрішою, ніж тоді, коли вперше опинилася в такій ситуації. Я відповіла так: «Ти покохав іншу, я не проти, всяке буває, але ось син залишиться з тобою. Будеш сам його виховувати, а я буду платити аліменти, як годиться, бачитися з ним і забирати «по можливості»

Перший шлюб розпався через зраду мого чоловіка. Мені тоді було всього 23 роки. Я залишилася з маленькою дитиною на руках, а чоловік розпочав своє життя з нуля – знову одружився. Всі турботи про нашу спільну дитину залишилися на мені, а чоловік відбувся лише невеликими аліментами.

Через 3 роки я знову вийшла заміж. Прожили з другим чоловіком 7 років. Є спільний син, йому 4 роки. Моя історія повторилася – у чоловіка трапилася на роботі раптова любов. Він зібрався розлучатися зі мною і жити з нею.

Сказав, що я повинна з’їхати з дітьми з нашої спільної квартири, придбаної в шлюбі, в мою маленьку дошлюбну квартиру, яку ми здавали, а він буде мені «допомагати по можливості».

Зараз мені 33 роки і я стала трохи мудрішою, ніж тоді, коли вперше опинилася в такій ситуації. Я відповіла так: «Ти покохав іншу, я не проти, всяке буває, але діти є і залишаються, у батьків в нашій країні рівні права і обов’язки. Квартиру ділити не буду, хоча маю право. Ми з дочкою підемо, а ось син залишиться з тобою. Будеш сам його виховувати, а я буду платити аліменти, як годиться, бачитися з ним і забирати «по можливості».

Чоловік був ошелешений, такого від мене він явно не чекав. Думав, що розлучиться, стане вільною пташкою і полетить назустріч новому коханню. А тут трохи вийшло не так, як він планував.

– Як же так! У мене немає часу, працюю, не можу, не вмію, діти повинні жити з матір’ю, – почав виправдовуватися чоловік. Його «нова любов» теж злякалася такої перспективи. Всі навколишні теж ошелешені, навіть мої батьки. Мовляв, це неприпустимо і неправильно, засуджують мене.

Справа не в помсті і в образі. Просто я теж не хочу одна тягнути двох дітей, живучи з ними на 32-х метрах в тісній однокімнатній квартирі без всяких перспектив. Я теж працюю, і у мене теж немає часу. Тим більше я вважаю, що хлопчикові потрібно чоловіче виховання. Він просив спільну дитину, любить його. Так в чому проблема? Набридли подвійні стандарти!

Чому у нас прийнято, що дитина має залишатися з мамою, жінка після розлучення має все тягти на собі, а чоловік в цей час спокійно влаштовує з нуля своє особисте життя?

Моя мама намагається мене зупинити, каже, що через кілька років я сильно пошкодую про свій вчинок, просить одуматися поки не пізно. Але я не знаю, чи варто дослухатися до її слів. Якось занадто легко чоловікам все сходить з рук.

Фото ілюстративне – ClassPic.

You cannot copy content of this page