Дружина мого сина – людина недобра і зовсім нещира. А прийшла вона в нашу сім’ю такою бідною і нещасливою, що й людям розказати незручно було: пошкодуйте її – мами рідної у неї не стало, коли їй було всього 20 років, а в її 23 роки батько знайшов іншу жінку та в будинок привів, а їй прийшлося покинути вже свій власний дім, в ньому спокійно собі господарювала інша людина.
Ну ми ж тоді Ольгу усі дуже пошкодували та до весілля з нашим сином, поки жила вона в нас, вона така тиха і скромна й далі була.
Зіграли ми дітям весілля, з чоловіком присталалися, як могли, адже розуміли, що допомоги більше чекати нізвідки.
Та, на мій великий подив, у Ольги були запити на лімузин з рестораном хорошим, але обійшлося й простими звичайними машинами з вечірнім кафе: це нормально, я рахую.
На весілля рідний батько нареченої не прийшов. Вона сама була категорично проти того, але ми все одно подзвонили сватові та запросили його, адже вважали, що батько має благословити дитину свою, вперше з ним спілкувалися тоді.
Він просто сухо подякував нам, сказав, що прийти не зможе, але запитав у нас номер карти та вислав молодим одну тисячу гривень.
Головний подарунок чекав молодят попереду – куплена нами двокімнатна квартира, та ще й в новому будинку і з хорошим ремонтом.
Але я жінка розумна, зробила дарчу тільки на сина. Хоч мені тоді невістка ще й подобалася, але хіба мало що попереду, люди різні бувають. А ми так з чоловіком важко працювали на цю нерухомість, відкладаючи кожну копієчку на ці квадратні метри. Загалом, інтуїція мене не підвела, як то кажуть.
Коли Ольга з нашим сином переїхали жити туди, то невістка стала вести себе зовсім по-іншому. Вона прямо з порога вважала себе законною власницею цієї квартири, і геть забула – чия вона насправді, і хто її купив для того, щоб ім було де спокійно та комфортно жити.
Тепер вона весь час говорить: “Моя квартира” і ніяк інакше.
Хотіли ми після весілля справити новосілля для молодих, та наша невістка була незадоволена цим: “Для чого зараз багато людей приводити в нашу чисту квартиру? Мені ж там потім прибирати доведеться одній після всіх!” Це вона моєму синові говорить. А син погоджується з нею у всьому, без заперечень.
Ми просто найближчу родину хотіли покликати, щоб вони разом з нами провели найщасливіші дні в житті нашого сина.
Далі більше було. Я стала помічати, що при нашому з чоловіком візит до них додому, Ольга просто відвертає ніс та намагається швидше нас провести додому. І син бачу теж незадоволений також усім.
А з місяць назад була взагалі обурлива історія. Чоловік мій просто хотів зробити мені сюрприз на мій день народження (ремонт на нашій невеличкій кухні), і попросив два дні пожити у дітей.
Я зателефонувала відразу своєму синові, він сказав, що вони подумають з Ольгою ще, хоча погодилися потім, але тільки на пару днів – на вихідних.
Ой, як я там перебула ледь цей час, хоч була всього одна доба. Бачила, як мене там буквально терплять, а у невістки моєї чомусь раптом голова розболілася.
Син для нас сам приготував вечерю, забрав тарілки собі в спальню з стравами для себе й невістки, а я їла на самоті. І така гірка була мені та страва, що й не передати.
На наступний день я сходила в магазин та вже сама приготувала обід для всіх, поки молоді пів дня спали.
Дивлюся – син мій встав, пішов в ванну. Я щось якось навіть не подумала постукати, зайшла до них у спальню, щоб позвати Ольгу до столу, в зачинені двері. Я ж думала, що вже обід і ніхто не спить в такий час, щось не подумала трішки. Що тут почалося.
Ольга на мене розсердилася, син її підтримав, сказав, що як я могла зайти не постукавши. Ну і все в такому дусі.
Я чоловікові своєму відразу зателефонувала, кажу: “Додому хочу, не потрібен мені сюрприз, я його сама тобі допоможу зробити”. Загалом, поїхала додому я відразу тоді, навіть не поївши, і більше туди ні ногою.
А на мій день народження син сказав, що сам до нас на хвилинку забіжить та привітає, у Ольги, мовляв, недобре самопочуття. Ось і добре – подумали ми з чоловіком!
Прибіг він на декілька хвилин, вручив квіти з цукерками, спробував невиразно вибачитися, і додав, що на його дружину не треба ображатися – вона ж така нещаслива, це життя її зробило такою, вона не зі своєї волі має тепер складний характер, адже постійно була одна, житя у неї ще з дитинства важке.
Я сказала, що мені все одно, в гості я приходити не буду, але щоб він мав розум – квартиру на неї не переписував. Він пообіцяв цього не робити, сказав, що він розумна людина, але і розлучатися з дружиною не збирається – любить її, а мене просив бути з нею спокійною і поступатися в усьому, адже йому дуже шкода її і він не хоче непорозумінь в родині.
А я не розумію, чому я маю її годити. Хіба це нормально? Що я зробила не так? Я вже й на невістку не хочу звертати уваги. Та що мені з сином робити, адже він лише за нею все тягне?
Фото ілюстративне.
