Жінки завжди дуже люблять поговорити, дуже часто, коли вони про щось розповідають, складається таке враження, що вже настав кінець світу. У нас на роботі є жінка, яка регулярно розповідає всім про свою непросту долю. З кожним разом її історії все цікавіші і яскравіші. Вчора розповідала чергову історію. Я і радий б не слухати, але їдальня на всіх одна, а вона розповідала так голосно, що довелося слухати.
Цього разу їй не вгодив її чоловік – історія була про те як, він рахував вартість іграшок, куплених їхній спільній дитині. Сидячи за сусіднім столом, вже пошкодував, що вибрав суп і рис з м’ясом (їх швидко з’їсти не вийде).
Загалом, як ви зрозуміли, чоловік жінки порахував вартість іграшок. І в цій історії все прекрасно. І чоловік поганий, і нещасна мати «з останніх сил», яка тягне на собі весь будинок, розриваючись між роботою і миттям підлог.
Розповідаючи свою історію, жінка отримала чергову порцію співчуття жінок колег і засудження дій її чоловіка, і спокійно пішла працювати далі. Я ж так не можу, мене ця історія зацікавила і я вирішив, що мені треба розібратися. Знайшов цього «чоловіка» в Фейсбуці. Так і так пишу, що, мовляв, я от таке підслухав, а ти коментуй, давай. Він мені відповів, не відразу, але відповів.
Біля виходу з їх двору є газетний кіоск. У ньому, крім друкованих видань, продається багато всякої всячини. Тут тобі і ручки-олівці, і кульки-хлопавки, а головне – іграшки. Всі бачили одноразові машинки, лялечки і інші дрібниці. Моя дружина кілька разів купила дитині таку іграшку, так я їй просто дав її понюхати, а від іграшки хімією пре настільки, що вона сама викинула в смітник і жодного разу більше такого не купувала.
А ось чоловік цієї «жіночки» не зміг їй пояснити, що не треба таке купувати. Адже значно простіше пообіцяти купити дрібничку, ніж поговорити з дитиною і роз’яснити обов’язки і необхідність.
Ось таким чином, вона близько 200 днів в році щодня купувала в цьому кіоску всяку нісенітницю, щоб дитину в садок відвести, щоб в поліклініку сходити, та, нарешті, просто тому, що повз кіоску йшли. І тривало це без малого 7-8 років. У перерахунку на нинішні гроші в рік виходило не менше тисячі доларів на іграшкове сміття з газетного кіоску. Не на речі, не на їжу, навіть не на іграшки, які вже, будучи дорослим, ятрять спогади безтурботного дитинства, а на одноразове сміття.
І саме ці непотрібні покупки пригадав чоловік цій жінці, виносячи на смітник старий диван. У ніші якого, накопичилося неабияка частка цього забутого іграшкового мотлоху. Сказав, що за ці гроші вони могли б купити автомобіль або покращити свої житлові умови, а так вона бездумно викинула все на сміття.
Ну, я б не був таким допитливим, якби не дав хід цій історії. Виклав, всі коментарі її чоловіка, в наш корпоративний чатик, де в розділі вільного спілкування вже щосили йшло обговорення теми «Чоловік порахував вартість іграшок, куплених дитині». Робота фірми зупинилася. П’ятниця у нас короткий день. Уже майже ніч, а вони все пишуть.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
