Я вийшла заміж доволі молодою: мені тоді було 20 років, чоловікові – 22 роки. Скажу чесно, заміж виходила, напевно, більшою мірою за розрахунком, особливої симпатії з мого боку не було.
Мій чоловік був інтелігентним, турботливим, дуже мене любив. Ось і наважилася. Ніби як треба. Потім народилися діти. Працювали обоє, багато чого досягли в житті. Здавалося, що і в сім’ї все благополучно – чоловік ставився з повагою і любов’ю. Непорозуміння траплялися, але не часті. Тоді я зрозуміла, що виходити заміж не з великої любові – теж добре, адже немає яскравих емоцій – все спокійно.
Так ми і прожили 20 років. Господарювали, ростили дітей, піклувалися один про одного. Але поступово я почала помічати, що чоловік віддаляється. Думала: робота затягує, побут, діти… Все звалювала на втому.
А недавно дізналася, що чоловік мені зраджує. Все почалося давно, коли ми чекали другу дитину. Я дуже важко переживала цей період, постійно мала бути під наглядом лікарів. А він в той момент почав заводити стосунки на стороні. І так 10 років. Зараз я не розумію, як я могла цього не помічати!
Все б тривало, якби я не дізналася про це. Я бачила, що з ним щось не так. Питала його, що можу зробити. Він завжди говорив, що втомився (дача, робота, проблеми з дітьми – все що завгодно). В результаті дізналася зовсім випадково. Він сам зізнався.
Ми збиралися розлучитися, але вирішили, що заради дітей варто спробувати залишитися. Сказали один одному, що нас не влаштовує, спробували щось в собі поміняти. Чоловік сказав, що хоче, щоб я йому більше уваги приділяла, була більш лагідною і турботливою. Я, в свою чергу, просила тільки про одне: не зраджувати мені!
Але він не витримав і взявся за старе. Став знову сидіти на сайті знайомств. Причому, за його словами, спеціально залишав сторінку відкритою, щоб «подивитися на мене і мою реакцію».
Не знаю, якої реакції він чекав, але все закінчувалося не дуже добре, я влаштовувала сцени. У підсумку він сказав, що хоче розлучитися і подав заяву. Він пішов. Навіть знайшов собі нову і ніби як непогану жінку – зараз живе з нею.
Але мені важко його відпустити. Адже ми завжди були поруч, що б між нами не відбувалося: в магазин піти, будь-яку роботу або справи по дому – все робили разом. А може, це страх перед новим життям? Не знаю. Як мені заспокоїтися і знайти в собі сили почати своє життя заново.
Я постійно задаю собі питання: що це – наслідок того. що я виходила заміж не по любові чи це сучасна закономірність, адже зараз дуже багато сімей переживають те, що і наша. Я настільки звикла до нього, що готова все пробачити, лиш би ми і далі були разом.
Фото ілюстративне – theguardian.
