Зараз у нас не найкраща ситуація з грошима, тому коли чоловік сказав, що хоче купити своїй мамі на день народження телевізор, я відразу відповіла, що я проти.
Я все розумію, ювілей, 65 років, хочеться подарувати щось пам’ятне! Але чому саме телевізор? Можна обійтися і електрочайником!
Ну хіба ні? Але чоловік і слухати нічого не хоче, вперся, що то має бути лише телевізор.
Щодо цієї ситуації у мене двоякі почуття, бо я не спілкуюся з свекрухою багато років, відтоді, як вона вигнала нас з своєї квартири.
Відразу після весілля ми почали жити із батьками чоловіка, бо у нас свого житла не було.
Треба сказати, що свекруха нам тоді допомагала, але те, що вона втручалася у всі наші справи, перекреслювало все добре. Іноді мені хотілося, щоб вона просто не лізла до нас.
У нас з чоловіком народилося двоє дітей, ми жили в одній кімнаті, а мама мого чоловіка – в іншій.
В квартирі була ще одна кімната – велика і простора зала, але вона здебільшого була зачинена, на випадок, якщо до нас гості прийдуть.
Але гості заходили до нас не часто, тому кімната просто стояла зачинена, в той час як ми четверо жили в найменшій кімнаті.
Свекрусі ми заважали, їй не подобався шум і безпорядок, який ми створюємо, хоча насправді такого не було.
І одного разу вона нам сказала, щоб ми виселялися, бо вона від нас втомилася.
Тоді я трохи пожила у своїх батьків, а потім ми з чоловіком і дітьми пішли на знімну квартиру.
Я мала образу на свекруху, ніяк не могла пробачити їй те, що вона вигнала з дому не лише мене, але і своїх онуків.
Довгий час після цієї ситуації я не хотіла спілкуватися з матір’ю чоловіка та не підпускала її до своїх дітей, вважала, що так буде справедливо.
Тоді вона почала скаржитися всім спільним знайомим, що я не даю їй бачитися з онуками.
Дійшло до того, що вона навіть додзвонилася до моєї матері, і описала їй ситуацію зі свого погляду, висловила яка я байдужа і невдячна.
Відтоді минуло багато років, але я досі не можу її до кінця пробачити, і ще жодного разу не переступила поріг її дому.
Чоловік з нею спілкувався, ходив в гості один, я не мала нічого проти.
А тепер він просить, щоб я все забула і нарешті все пробачила.
Каже, що було б гарно, якби ми разом, всією сім’єю, пішли до бабусі на ювілей.
Не знаю, чи це я така погана, але пробачити цю людину не можу.
І вважаю, що маю право настояти на тому, щоб подарунком був чайник, а не телевізор, бо ця жінка заслужила саме на таке.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
