Мені 30, чоловікові 36. Одружилися ми 12 років тому. Є син 2 роки. Мені завжди здавалося, що між нами панує любов, тому я дуже довіряла своєму чоловікові і довгий час не помічала його зрад.
Коли дізналася, було дуже неприємно, відразу захотіла піти від нього. Чоловік мене не відпускав, просив вибачення і я залишалася. Ближче до моїх 26 років рожеві окуляри повністю розчинилися. Я таки не витримала і пішла від чоловіка. Чоловік повертав мене пів року і повернув. Потім кілька місяців був просто ідеальний. В ситуації, що склалася, я частково винила себе, адже у нас не було дітей.
Я сподівалася, що дитина все змінить. Через рік у нас народився син. Але цей факт нічого не змінив, швидше навпаки – стало все гірше. В день виски чоловік привіз мене з дитиною додому, а сам кудись пішов. Повернувся пізно і нетверезий. На наступний вечір повторилося те саме і понеслося – друзі, гулянки, нічні відсутності вдома.
Я, можна сказати, залишалася одна вдома. Його допомога – принести все, що треба, в коридор. Далі і не заходив зазвичай, а йшов. Я не втомлювалася, я дуже втомлювалася. Чоловік не допомагав ні гуляти, ні купати, тільки купував їжу і памперси. Він знову перетворився в того чоловіка, від якого я тоді пішла.
Я тільки зараз зрозуміла, що люди не змінюються. Хоча він так щиро і зі сльозами, подарунками, зізнаннями повертав мене. Загалом, днями я вже лягла спати, як він прийшов нетверезий і йому подзвонив телефон. Він ліг в іншій кімнаті і включив телевізор. Я вийшла, щоб вимкнути світло в коридорі, і почула що він когось називає сонечком. Я прислухалася.
Є у нього Тетяна, якась дівчина з села. Сказав, що її любить, що чекає її щоб поїхати на базу відпочинку на річці. Вона просила у нього грошей, він сказав що дасть через кілька днів. Потім заснув.
Я взяла цей телефон і все переписала. У мене є її мобільний і домашній номер. Що мені тепер робити? Зателефонувати її батькам завтра? Так щоб їх опустити на землю. Чоловіка то я не зміню вже. Треба змиритися з тим, що він зрадник, для якого не важлива навіть власна дитина.
Зараз я не в найкращій ситуації, хочу згодом привчити дитину до садка, потім вийти на роботу, а потім вже і йти від чоловіка. Шкода нашу сім’ю, він трудиться, нам допомагає, все збоку виглядає чудово.
Що мені робити з інформацією, яка на мене звалилася? Мене він не поважає, звичайно. Я запитала якось навіщо він мені життя псує, спочатку просив і благав слізно повернутися, а тепер знову взявся за своє. А у відповідь почула – а ти мене чому слухала…
Фото ілюстративне – freepik.
