Свого часу ми зі своїм чоловіком познайомилися ще під час навчання в університеті. Потім ми одружилися і я дізналася, що чекаю дитину. В той період були непрості часи для нас. Тому потрібно було щось думати та шукати де можна заробляти гроші. Чоловік поїхав першим на заробітки за кордон.
Спочатку Юрко висилав нам гроші на життя. А потім чоловік перестав давати нам гроші і ми взагалі не чули нічого про нього і не знали де він. Юрко сказав, що знайшов іншу і тепер буде жити з нею.
Я засмутилася, для мене це було дуже несподівано. Адже я, на той час, жила за рахунок батьків, та ще й з дитиною на руках. Свекри постійно робили вигляд, що їх це не стосується і вони нічого не знають, тому я від них не чекала ніякої допомоги.
В селі роботи практично не було. Та й хатина в батьків була зовсім старенькою, потрібен був капітальний ремонт, а грошей не було. Тому я вирішила, що мені потрібно самій їхати на заробітки та забезпечувати свою родину, іншого виходу я не бачила тоді.
Коли моєму синові виповнилося 5 років, я залишила його на виховання своїм батькам, а сама поїхала в Польщу на заробітки. Наш сусід там працював вже кілька років, тому я взяла його контакти та запитала в нього за роботу. Мені не відмовили, допомогли і я поїхала працювати.
В Польщі я пропрацювала довго. За цей час я допомогла батькам відремонтувати будинок, поставили новий паркан. На ювілей своєму татові я купила машину. Синові купила квартиру в місті, хотіла йому зробити подарунок, щоб він мав дах над головою коли піде навчатися. Це хороший старт на початок для студента.
Приїжджала тоді я додому не часто. Не було можливості по роботі й дорога далека. Але я телефонувала кожного дня своїм рідним. Добре, що зараз є технології, за допомогою яких можна побачити рідних. Коли син підріс, він все рідше хотів спілкуватися зі мною. Я думала це все перехідний період, що згодом все пройде.
Але з часом, син віддалявся від мене. Мені було дуже прикро, адже я стараюся лише заради нього, заради свого сина я поїхала працювати за кордон. Я хочу, щоб в нього майбутнє було кращим ніж в мене. Щоб він мав дах над головою, зміг закінчити престижний університет. Невже він цього не розуміє? Я стільки років старалася для нього.
Коли синові виповнилося 16 років я вирішила, що маю повернутися додому. За цей час я змогла відкласти досить непогану суму. Тому на перший час для нас грошей вистачить, думала я. Згодом сподівалася, що знайду хорошу роботу і справи у нас будуть добрі.
Але вдома мене чекав справжній сюрприз. Син мене зовсім не слухав. Він сказав, щоб я поверталася туди де працювала, що я йому і так добре, що я його залишила, а тепер хочу, щоб він називав мене мамою. Мама – це та людина, яка завжди поряд з тобою, яка виховує та дбає про тебе щодня. А його виховували дідусь та бабуся, а не я. Мені дуже прикро від того. Я не знала, як пояснити синові, що все, що я робила, це заради нього і його щасливого життя. А в нього ось така подяка матері.
Фото ілюстративне.
