– Іване! Чим мені синочка завтра годувати? У нашому холодильнику геть порожньо вже який день. Ти ж обіцяв! – в розпачі запитала Ольга.
– Кохана, ну хіба я не винен, що зарплату мою знову затримують. Ну що я можу зробити зараз? – виправдовувався чоловік. – Позич у Галини, вона постійно нас з тобою виручає. І цього разу не відмовить, адже знає, що дитині потрібно.
– Мені вже соромно в очі дивитися нашій сусідці Галині! Я їй винна вже всю твою бідолашну зарплату! Чому ти не хочеш поміняти свою роботу? Нам що, все життя доведеться жити в злиднях? Я вже втомилася рахувати останні копійки. На всьому економлю, продукти купую найдешевші, навіть світло лише ввечері вмикаю, щоб економити, але все одно ні на що не вистачає. Ледь до кінця місяця дотягуємо.
– Я щось придумаю! – сердито мовив Іван, схопив куртку з вішалки, і вибіг на вулицю.
Ольга ледь поклала п’ятирічного синочка спати. Він відмовлявся спати, вимагав, щоб тато погрався з ним. Підійшовши до вікна, Ольга подивилася у двір, в надії побачити знайомий і такий дорогий їй силует свого чоловіка.
Івана ніде не було видно. Ольга стала картати себе за те, що не стрималася, виплеснула весь негатив на Івана. Адже він лише прийшов з роботи. Втомився і теж був голодний. Незабаром почувся гуркіт в коридорі. Ольга посміхнулася, вибігла назустріч коханому Івану.
– Іванку! Вибач мене, будь ласка! Сама не знаю, що на мене найшло сьогодні. Сумно якось стало, та й про синочка думала.
– Ольго, це я маю просити у тебе вибачення! Я обіцяю, що піду з цієї роботи, влаштуюся в приватну фірму. Буду отримувати більшу зарплату. Заживемо як люди.
Подружжя з гарним настроєм пішло вечеряти. З ранку все сімейство поїхало на риболовлю. Варили духмяну юшку, співали задушевні пісні під гітару біля вогнища. Ольга з такою теплотою та захопленням дивилася на Івана і розуміла, що він єдина людина, з якою вона хоче прожити все своє життя, добрий, турботливий та надійний.
А наступного ранку жінку розбудив телефонний дзвінок. Схопившись з ліжка, Ольга пішла в коридор до телефону. Вона взяла телефон і почула чоловічий голос:
– Привіт, Очеретна! Впізнала? – мовив життєрадісний голос.
– Сергію?! Це ти? Ти звідки взявся? Наші говорили, що в якомусь далекому селі живеш.
– Помиляєшся! Я не в селі, а на коні! – голосно засміявся чоловік. – Збирайся швиденько! Я через десять хвилин заїду за тобою. І не думай відмовляти, бо я за тобою сам прийду.
Далі почулися короткі гудки. Ольга присіла на стілець, занурилася у спогади десятирічної давності.
Вона з Сергієм на випускному вечорі танцюють вальс. Усі навкруги милуються гарною парою, аплодують в такт музиці. Сергій щиро зізнається їй у коханні, і клянеться, що вони все життя будуть разом.
Незабаром Сергія призвали до армії. Їм не судилося зустрітися через два роки. Хлопець не повернувся в рідне містечко. Пізніше дівчина дізналася, що її коханий зустрів якусь дівчину і поїхав жити до неї в якесь маленьке і далеке село.
– Хто телефонував? – відразу запитав чоловік, Ольга враз прийшла в себе.
– Подруга, – розгублено промовила вона. – Однокласниця. Ти не знаєш її. Подивися за сином, мені потрібно зустрітися з нею зараз.
Одягнувши найкращий одяг і вийшовши з під’їзду, Ольга побачила червону новеньку іномарку. Сергій вибіг з автомобіля, простягаючи їй величезний букет троянд.
– Кохана! Я такий радий нашій зустрічі.
– Взагалі-то, я заміжня, виховую сина, і дуже щаслива в шлюбі! – промовила Ольга.
– Я бачу! – глузливо сказав Сергій. – Чесно кажучи, не очікував побачити тебе в такому жалюгідному стані.
– В сенсі? Що зі мною не так? – не зрозуміла Ліда.
– Ти в дзеркало на себе дивилася? У цій сукні тебе навіть в ресторан не пустять. Подумають, що жебрачка прийшла жебрати!
– Ну, знаєш! – розлютилася Оля, розвернулася і хотіла йти.
– Не ображайся! – винувато посміхнувся Сергій. – Адже ми свої люди. Поїхали, зараз все виправимо.
Сергій взяв жінку за руку, і наполегливо посадив на заднє сидіння автомобіля. Їхали мовчки. Ольга не розуміла, навіщо вплуталася в цю авантюру, навіщо погодилася на цю зустріч, яка може перевернути усе її налагоджене життя.
Незабаром машина зупинилася біля модного бутика. Ольга довго не погоджувалася заходити в магазин, просила, щоб Сергій відвіз її додому. Але все ж, жіноча цікавість перемогла. Ольга здалася, дозволила купити собі дорогий одяг, потім погодилася відвідати салон краси.
Через дві години молоді люди сиділи в гарному дорогому ресторані. Ольга перетворилася так, що навіть рідна мати не впізнала б її. Зараз за столом сиділа розкішна жінка, з гордо піднятою головою, але зі смутком в очах.
– Олю, ми повинні бути разом! Сьогодні ж бери свого сина, і йди від цього чоловіка назавжди, подивись, що він з тебе зробив.
– Навіщо ти так? Іван – хороша, прекрасна людина, добрий і чесний. Він дуже любить мене і нашого сина.
– Не сміши мене! Люблячий чоловік не дозволить своїй дружині виглядати як жебрачці! Якщо ти будеш жити зі мною. У тебе буде все! Я буду любити твого сина як свого рідного!
– Ні, я не зможу так вчинити, – тихо прошепотіла Ольга. – Я не можу.
– Зараз я відвезу тебе додому, і буду чекати вас з сином біля твого під’їзду. Якщо знадобиться, то буду чекати день, два, тиждень, місяць. Але запам’ятай, я не поїду, поки ти не скажеш мені своє остаточне рішення. Загалом до тих пір, поки ти не вийдеш до мене, – спокійно мовив Сергій.
Оля тихенько відчинила двері. Вона нічого не сказала у відповідь. У квартирі стояла тиша, в дитячій кімнаті горів нічник, а Іван наспівував синові якусь колискову. Жінка мимоволі посміхнулася. У її чоловіка ні голосу ні слуху не було, і співак він був так собі. Але він робив це з таким натхненням, що ці колискові були для неї і їх синочка найкращими у світі.
– Олю, там яєчня на сковорідці, розігрій, – пошепки промовив Іван. – Ого яка ти красуня! Що це з тобою? Звідки сукня, і ця зачіска?
– Я ж казала, подруга з закордону приїхала. Подарунок зробила, – Оля опустила очі.
– І квіти? – здивувався чоловік.
– Так! І квіти! – мовила вона.
Оля не спала всю ніч. Кілька разів визирала у вікно. Сергій, як і обіцяв, сидів в автомобілі біля їхнього під’їзду. Жінка не знала що робити. З одного боку, злидні і побут так набрид, що вже далі нікуди. А з іншого – не могла вона просто так піти від чоловіка. він був їй рідною людиною, вона кохала його, та й не могла так просто зруйнувати сім’ю, не мала права так зробити.
Вранці жінка прокинулася, відразу ж підійшла до вікна. Сергій був на місці. Навіть не думав їхати. Оля вирішила відправити чоловіка з сином в парк, а сама поговорить з своїм наполегливим шанувальником. Потрібно було прогнати його від під’їзду, та й зі свого життя. Адже вона боялася, що може дійсно піти від чоловіка, через фінансові проблеми в сім’ї.
– Мамо, у мене сандалики порвалися, – поскаржився синок, одягаючись на вулицю.
– Синку, одягни кеди. Сандалики я завтра в ремонт віддам, – гукнула з кухні Ольга.
– У нас поки немає грошей на ремонт взуття! – нагадав Іван.
– Мамо, в кедах у мене дірка. Боляче ходити по камінцях, – жалівся син.
– Значить не підем сьогодні гратися! – рішуче сказав Іван.
– А у чому дитина піде в садок? – злісно мовила Ольга.
– Звідки я знаю?! – обурився чоловік. – Нехай вдома тиждень побуде!
– Знаєш що? З мене досить вже такого бідового життя! – крикнула в сердито Ольга. – Я йду!
– Куди? – якось наївно, по-дитячому запитав Іван.
– Не твоя справа! Синочка я беру з собою, ти навіть на їжу йому заробити не годен.
Ольга не стала брати свої та дитячі речі. В принципі, і брати було нічого. Останнім часом вони жили так економно, що нового одягу не купували навіть дитині. Жінка поклала документи в сумку, підхопила босого малюка на руки, і вибігла з дому
Сергій, як виявилося, жив в розкішній чотирикімнатній квартирі. Ольга довго ходила з розкритим ротом, розглядаючи усе багатство, яке було навколо.
Весь день колишні однокласники розмовляли, будували плани. Сергій був сповнений ентузіазму, чого не скажеш про Ольгу. Вона розуміла, що робить щось не те. Що робить якусь непоправну помилку, про яку шкодуватиме все своє життя.
– Може малому пора спати? – чоловік показав пальцем в сторону сина Ольги. – Ми з тобою влаштуємо романтичну вечерю.
– Добре. Зараз тільки покладу його. Хвилин через тридцять буду вільна, – мовила Ольга.
– Кого покладеш?! Він уже дорослий хлопчисько, сам вляжеться. Он, хлопче, я купив тобі купу іграшок, бери та грайся, плутаєшся весь день під ногами! – підвищив голос чоловік.
– Я хочу з мамою, – тихенько промовив хлопець.
– Поганий з тебе батько вийде! Моєму синові такий не потрібен! – впевнено посміхнулася жінка і рішуче взяла синочка на руки.
– Що значить поганий? Я йому іграшок накупив на 5 тисяч!
– Можливо, але ти не подумав про те, що він босий. Хоча. Це вже не так важливо. Ми через тиждень полагодимо йому взуття. Синку, нам пора! Нас тато вдома чекає.
Ольга взяла сина на руки, і мовчки вийшла з квартири. Їй було дуже соромно перед самою собою, перед сином і Іваном. Сьогодні вона ще раз переконалася, що краще жити скромно, але в любові і щасті, чим багато, але в золотий, тісній клітці.
У вікнах рідного дому було темно, світилося лише одне вікно, на їхній маленькій кухні. Ольга побачила ще здалеку такий знайомий і рідний силует. Іван теж помітив дружину з сином, і миттю вискочив з під’їзду на вулицю.
– Оленько! Де ви були? Я вже не знав, що й думати! Я так хвилювався, так хвилювався! Не роби більше так ніколи! – вигукнув чоловік, обіймаючи рідних людей. – До мами їздила?
– До мами. Вибач мене, будь ласка! – заплакала Ольга. – Ви у мене найкращі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – 7ya.ru
