Я пішла від чоловіка, і зараз живу у своїх батьків, але не знаю, чи правильно я зробила.

Як кажуть – бачили очі, що брали. Та я сподівалася, що все буде трохи не так.

Мені 30 років. З Павлом ми прожили три роки.

Батьки мене дуже відмовляли від цього шлюбу.

Справа в тому, що Павло розлучений, у нього двоє дітей.

Я розуміла, що це велика відповідальність, адже він має щодо них велику кількість зобов’язань.

Діти хоч і залишилися жити з дружиною, але про них треба дбати – купувати одяг, платити аліменти.

Я і сама сумнівалася, чи варто виходити за нього заміж, адже все це буде в якійсь мірі стосуватися і мене, але Павло мене запевнив, що його перша сім’я та діти – лише його справа і до нашої сім’ї це не буде мати жодного відношення.

У результаті я дала згоду і ми відгуляли весілля.

І спочатку жили справді добре, душа в душу. Павло був дбайливим та уважним, прислухався до моєї думки і виконував усі мої бажання.

Через рік у нас народився син, Павло як батько виявив себе з найкращого боку. І купав, і гуляв з коляскою, і вставав до дитини вночі.

Усі проблеми з першою сім’єю та дітьми від того шлюбу Павло справді вирішував сам: платив аліменти, вітав дочок зі святами, їздив у садок на ранки та у музичну школу на концерти, не посвячуючи у всі ці справи мене.

А нещодавно все змінилося. Павло прийшов додому і сказав, що нам треба серйозно поговорити.

Його колишня дружина вирішила їхати за кордон на заробітки, тому діти поки поживуть у нас.

Ситуація складається так, що, окрім Павла, забирати дівчат нікому.

Бабусі з обох боків з різних причин допомогти нічим не можуть.

Старшій дочці Павла нещодавно виповнилося 12, молодшій – 7, у вересні має піти в школу.

Само собою зрозуміло, першокласник доведеться всюди водити за руку, забирати зі школи, сидіти з уроками, годувати і розважати.

У мене маленька дитина, якій двох років нема. Я не впораюся ще з двома! Та я й не збираюся з цим справлятися. Ми домовлялися, що діти – не моя справа!

– Ну, а мені як бути? – сподівається на мою підтримку чоловік. – Ти сидиш у декреті. Гуляти все одно ходиш і готуєш теж. Хіба важко посмажити кілька зайвих котлет, а вдень дійти до школи у дворі, забрати дитину? Виходу іншого все одно немає!

Але я знайшла вихід – зібрала речі і поїхала з сином до своїх батьків.

На наступний день мені зателефонувала свекруха, казала, що так не можна, просила повернутися до Павла, адже він один не впорається, а я знала, на що йшла, коли виходила за нього заміж.

Я прийняла рішення, але не впевнена до кінця, чи роблю я все правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.