– Ось скажи, Галино, ти теж вважаєш, що я не права і створюю проблему там, де її немає? Невже справді нічого особливого не відбувається? І це цілком нормально, що чоловік хоче нас з дитиною залишити вдома, і сам піти на весілля свого найкращого друга?
– Не ображайся, але я теж нічого поганого в цьому не бачу. Ну хочеться людині свята, це ж зрозуміло. А тягнути в таку дорогу і на такий гучний захід шестимісячну дитину, ну це так собі ідея, ти ж сама розумієш… Нехай їде! Він у тебе працює від світанку до заходу сонця весь рік. Дай йому можливість відпочити… Та й зрозумій, не може він пропустити весілля свого друга.
На вулиці пахло весною, сонячні промінчики ледь пробивалися крізь крони дерев. Незважаючи на будній день і ранню годину, в парку було досить людно. По головній алеї, не поспішаючи, йшли дві молоді мами з колясками. Немовлята в колясках міцно спали, і подруги безперешкодно насолоджувалися спілкуванням.
– Ну про те, щоб з дитиною їхати на весілля – і мови немає, звичайно, – зітхнула дівчина в красивому плащику кавового кольору, з новенькою і ретельно підібраною в тон плаща коляскою. – Але, взагалі-то, я теж хочу вийти в люди, Назар весь час на роботі, я постійно з малюком сама.
– Ну ти ж розумієш, що сім’я і дитина – це будні, – зітхнула співрозмовниця. – А хочеться свята… Це у всіх так! Не тому, що твій Назар поганий…
– Галино, а мені що, свята не хочеться? Спочатку всі дев’ять місяців на збереженні, того не можна, цього не можна, потім недоспані ночі з немовлям! Зараз дитина не найбільш спокійна, між іншим. Спить лише на руках або ось, на вулиці! Мені свекруха вчора каже – ну що ти так розстроюєшся, нічого страшного не відбувається! Нехай, мовляв, Назар погуляє на весіллі у друга. А ти, каже, відпочинеш без чоловіка! Кіно гарне собі включи, виспись… Я мало не впала! Мабуть, давно в неї дитини маленької не було, ага – виспись! Я за ніч встаю п’ять-шість разів.
– Та годі! Скоро налагодиться режим, буде легше. Увійдеш в колію, розслабишся. А щодо чоловіка… Ну, не відпускай його тоді, раз не хочеш!
– Галино, а як ти собі це уявляєш, не відпускати? – зітхнула дівчина в кавовому плащі. – Прив’язати його до себе? Він вчора сказав, що піде, а я що, маю сказати – ні, я тебе не відпускаю? Смішно! Він доросла людина, сам вирішує, що йому важливіше…
– Так ти йому сказала, що ти, взагалі-то, не в захваті від його планів?
– А він хіба сам не зрозумів… У мене таке лице було в цей момент, що здогадатися не складно було, знаєш! Мовчу, не розмовляю з ним вже два дні. Все він зрозумів чудово. Але плани свої змінювати навіть не думає…
– Може, він ще передумає?
– Не знаю. Я вже й сукню собі нову купила, повісила на видне місце, щоб Назар бачив, що я теж готуюся. Але це теж ніяк на чоловіка не вплинуло.
– А коли весілля?
– Через тиждень. Думаю, що чоловік не змінить свого рішення. Він аргументує, що все через дитину. Але на весіллі буде його колишня дівчина, яка, до речі, досі незаміжня. То ж, можливо, саме через неї, Назар хоче піти на весілля один.
***
Як вважаєте, “не відпустити» чоловіка до друга на весілля в такій ситуації – правильне рішення? Взагалі, чи можливо це? Що значить – “не відпустити» дорослу людину? Сказати – «Йди, але я проти»? Так він і сам розуміє, що дружина не в захваті…
Фото ілюстративне – Elle.
