Я вважаю, що дітям треба давати все порівну.

А от мої батьки зробили все по-іншому, тому я маю на своїх родичів неабияку образу, вважаю, що таку різницю між дітьми аж ніяк робити не можна.

У мене є сестра Людмила, яка старша за мене на чотири роки.

Так вже вийшло, що Людмилу бабуся з дідусем любили більше, ніж мене.

Тому свою квартиру – хорошу двокімнатну, недалеко від центру, вони заповіли сестрі.

Мої батьки були згодні з їхнім рішенням. А я тоді ще була дитиною і нічого не розуміла.

Так ми прожили багато років, поки не подорослішали.

Бабусі і дідуся не стало в один рік, Людмила якраз закінчила п’ятий курс свого університету, і квартира повністю перейшла їй.

Вона відразу почала хазяйнувати в ній, робити ремонт, з яким їй допомогли наші батьки. Тобто, вони сестрі і квартиру віддали, і ремонт в цій квартирі зробили.

Людмила влаштувалася на роботу,  і почала жити в бабусиній квартирі, майже не спілкуючись з нами.

А на третьому курсі я теж вийшла заміж. Житла у нас з чоловіком не було, до того ж, ми чекали дитину.

До наших батьків ми не могли піти, вони живуть в однокімнатній квартирі, а батьки мого чоловіка з села, туди далеко їхати.

Я студентка, чоловік заробляв небагато, тому знімати квартиру для нас було складно.

Тут батьки і насіли на Людмилу – молодим потрібна квартира.

Людмила не заміжня і не планує, добре заробляє, вона могла б собі навіть квартиру взяти в кредит.

Але Людмила була непохитна, вона вважала, що якщо бабуся заповіла квартиру їй, значить житло її, і ділитися зі мною вона не буде.

Але батьки наполягли і Людмила погодилася дати притулок у себе мені з чоловіком рівно на місяць, поки чоловік не знайде собі роботу.

Погодилася, а сама поїхала у відпустку за свій рахунок.

На жаль, чоловік за місяць роботу не знайшов.

Ми думали, що Людмила дозволить нам у себе пожити ще деякий час, але сестра в той же вечір сказала, щоб ми збирали свої речі і йшли.

Йти нам було нікуди, тому ми поїхали в село до батьків чоловіка.

Невдовзі я народила донечку.

Тепер ми з дочкою і чоловіком живемо разом з батьками в селі, там теж будинок невеликий, і місця мало, а Людмила шикує – сама в своїй двокімнатній квартирі.

В будинку у свекрів немає води, доводиться носити з криниці, туалет теж на вулиці, то ж мені з маленькою дитиною жити там непросто.

Мама обіцяє, що свою однокімнатну квартиру вона колись залишить мені, але поки це відбудеться, мине багато років.

Я вважаю, що мої родичі вчинили зі мною дуже несправедливо.

Ми тепер не спілкуємося, але Людмила вважає, що вчинила правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.