Щаслива Галинка не йшла, а бігла додому, щоб якнайшвидше розповісти мамі про свою найбільшу радість – Денис зробив їй пропозицію. З величезним оберемком ромашок в руках дівчина забігла в хату.
Люба зустріла доньку на порозі, і за світлом сяючих очей нарешті зрозуміла, про що буде мова. Щаслива донька не знала, що спочатку показувати – скромну каблучку на тоненькому пальчику, чи оберемок її улюблених ромашок, яким так щедро обдарував її коханий.
Галинка щось щебетала, про те, яка вона щаслива, про її радісне і світле майбутнє, та Люба, здається, вже й не чула її. – Чи ж може таке бути? За що ж доля так повелася з нею?
Поки донька щиро тішилася, Люба перенеслася на 20 років назад. Ось вона така ж щаслива, як її донечка, хоче розповісти усім про те, що вона виходить заміж за Олександра, але її випередила сусідка. Просто зустріла на дорозі і попередила, що від Олександра інша дівчина дитину чекає. Люба не повірила, та сльози чомусь не переставали капати. Ввечері Олександр і сам все підтвердив – він має одружитися з іншою.
Люба не пам’ятає, як прожила п’ять наступних років. А потім – сусідський хлопець, Назар, який чомусь засидівся в парубках, покликав її заміж. Хоч не любила, але погодилася. Через рік Галинка з’явилася. В клопотах про дитину проходили дні і ночі, так і жили. Але неочікувано не стало Назара.
Далі Люба вже жила лише для своєї донечки. До неї ще сваталися кілька чоловіків, бо мала жінка дивовижну вроду, але Люба усім відмовляла.
Олександр, як одружився, відразу переїхав жити з дружиною в інше село – так довгих 25 років вона про нього нічого і не бачила, і не чула. А якось, нещодавно, побачила на дорозі, що вела з села до лісу, знайому постать – і ледь втрималася на ногах. Вона не могла помилитися, це був її Олександр. Пізніше, від людей дізналася, що Олександр овдовів, і з сином повернулися в село, хату під лісом будують.
І треба ж таке, щоб син Олександра і її донька полюбили один одного. І що ж тепер робити? Жінка губилася в здогадках – а якщо син вдався у батька, та й зробить те саме з її Галинкою, втече від неї.
До суботи Люба готувалася дуже ретельно. Мали прийти старости. Галинка списувала мамине хвилювання на прийдешнє весілля. Якби ж то вона знала, що коїлося в серці її ще молодої матері. Люба ж нещодавно лише 45 виповнилося, та й природа, здається була на її боці – врода залишалася такою ж привабливою, лише в очах не було вогників щастя. Вони згасли багато років тому, коли її зрадив Олександр.
В хаті пахло калачами і бужениною, Люба накрила стіл від усієї душі. Сергій з батьком прийшли рівно о п’ятій, як і домовлялися. Олександр переступив поріг і ледь не зомлів, коли побачив Любу. Виявляється, він і не підозрював, хто буде його свахою.
Люба, не подавши виду, запросила гостей за стіл. Обговорювали традиційні деталі весілля – час, місце, одяг, каблучки. Якби хто лише знав, яка буря бушувала у серці Люби, ніби цих усіх років і не було.
Коли молодята, воркуючи, вийшли на подвір’я, Олександр нарешті наважився розповісти свою історію.
– Прости мене, моя Любове. Я зробив величезну помилку, що ж так буває, хоча знаю, що виправдання мені немає. Не карай за це наших дітей.
Люба нічого не сказала, лише плакала.
Весілля зіграли у серпні. Молодята поселилися в новому будинку під лісом, який збудував для них Олександр. А невдовзі село облетіла ще одна новина – Люба таки зійшлася з Олександром. І хто сказав, що долі немає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
