За вікном панувала холодна київська погода, розмиваючи вогні ліхтарів у брудних калюжах.

Марина відімкнула двері квартири, втомлено скидаючи туфлі.

Вона затрималася всього на сорок хвилин, але вже передчувала важку розмову.

— Де ти вешталася стільки часу? — голос Руслана пролунав із вітальні ще до того, як вона встигла зняти пальто. — Я вже годину чекаю, як вірний пес.

— Руслане, я просто розмовляла з новою колегою після зміни, — м’яко відповіла Марина, намагаючись не звертати уваги на різкий тон чоловіка. — Вона цікава дівчина, ми обговорювали робочі моменти.

— «Дівчина»! — перекривив він її, виходячи в коридор. Його обличчя було червоним від легкого роздратування. — Така сама жінка твого немолодого віку, як і ти, напевно. Замість того, щоб порожні балачки розводити, йшла б краще до плити. Я голодний!

Марина завмерла. Слова чоловіка були важкими для неї.

Вона не чекала таких недобрих слів, особливо щодо своєї зовнішності.

Вона мовчки пройшла на кухню, відчуваючи, як сльози підходять.

Марина не стала пояснювати, що нова знайома, Світлана, якраз надихнула її на зміни — вони домовилися записатися в басейн та на групові заняття з йоги.

Марина давно хотіла повернути собі колишню легкість, але після цих слів Руслана бажання перетворилося на гостру необхідність.

Вона грюкала кришками каструль, готуючи вечерю, а в голові крутилася одна й та сама думка: Руслан прийшов з роботи раніше за неї, але навіть не подумав почистити картоплю.

Він просто лежав перед екраном, очікуючи, поки його обслужать і все до столу йому подадуть.

Через п’ятнадцять хвилин Руслан з’явився на порозі кухні.

Його гнів вщух, поступившись місцем незграбній провині.

— Марино. Ну, пробач. Я просто був злий і голодний. Ти ж знаєш, я не хотів тебе образити.

Марина не повернула голови, продовжуючи інтенсивно перемішувати овочі на сковорідці.

— Руслане, скажи щиро: я справді виглядаю як «тітка»? Я настільки стала негарна, що ти соромишся мене?

— Та ні! — він підійшов ближче, намагаючись зазирнути їй в очі. — Ти в мене красуня. Ну, трохи вже не така струнка, як колись, але мені ж подобається! Я просто сказав, не додумавши. Ти найкраща жінка у світі, чесно.

Вона слухала ці солодкі запевнення, але не вірила жодному слову.

Того ранку дзеркало у ванній було безжальним: воно показало втомлену жінку з набряками під очима і м’якими складками на боках.

Марина знала, що вона не така вже й незграбна але та іскра, яка колись притягувала погляди, згасла під шаром побуту.

Руслан і сам не був зразком красунчика. Проте він вважав це «солідністю», тоді як до дружини висував зовсім інші вимоги.

Марина зрозуміла, що правду про спортклуб казати не можна.

Руслан почне бурчати, що вона витрачає гроші на дурниці або, що ще гірше, шукає собі когось на стороні.

Він хотів бачити її вдома, під рукою, у фартуху.

— Руслане, — сказала вона за вечерею, дивлячись у свою тарілку, — на роботі почався аудит. Тепер я буду затримуватися двічі на тиждень. Роботи дуже багато, доведеться залишатися після закриття офісу.

Руслан спохмурнів і важко зітхнув, відкладаючи вилку.

— А я? Хто буде готувати вечерю в ці дні? Я ж не можу чекати до ночі!

— Ти дорослий чоловік, Руслане. Невже ти не в змозі підсмажити яєчню або розігріти те, що я приготую заздалегідь? Ми працюємо однаково, але я чомусь маю другу зміну вдома біля плити, а ти — на дивані.

— Ну, знову за старе, — він роздратовано кинув серветку.

Руслан терпіти не міг подібних розмов.

Він вважав себе ідеально влаштованим у житті: його мати змалечку вчила, що кухня — це жіноча територія, куди чоловікові заходити не варто, хіба що за повною тарілкою.

Переламати цей життєвий уклад було майже неможливо.

— Це не «старе», це нормальний розподіл обов’язків, — Марина встала, почавши прибирати зі столу в гордовитій тиші.

Руслан, ображений у своїх найкращих почуттях, пішов у вітальню і на повну гучність увімкнув телевізор.

Марина дивилася на гору посуду, на кошик із непраною білизною і відчувала, як усередині накопичується гіркота.

Вона любила його, але ця побутова неприязнь чоловіка ставала нестерпною.

Наступного вечора Марина вперше переступила поріг фітнес-центру.

Серце калатало десь у горлі. Їй здавалося, що всі навколо — довгоногі моделі, які будуть з неї підсміюватися.

Проте реальність виявилася іншою. У залі були такі ж жінки, як вона, кожна зі своїми страхами та цілями.

Тренер Михайло, енергійний хлопець із доброзичливою посмішкою, підбадьорював групу:

— Дівчата, ми тут не для того, щоб змушувати себе. Ми тут для здоров’я та впевненості. Головне — не зупинятися, навіть якщо здається, що сил більше немає.

Після тренування Михайло розповів про основи харчування.

Марина була в дуже здивована: її улюблена випічка та вечірні бутерброди з ковбасою тепер стали ворогами номер один.

Чи варті кубики преса таких поступок? У душі вона розуміла — варті. Бо це була боротьба не за статуру, а за право знову поважати себе.

Вона вийшла із залу на неслухняних ногах, мріючи лише про душ.

Але вдома на неї чекав «сюрприз».

Квартира була занурена в темряву, а на кухонному столі лежав аркуш паперу.

«Поїхав до матері. Готувати собі не збираюся, я не кухар. Не хочу бути жертвою твого «аудиту». Буду завтра. Повідом, коли будеш вдома, щоб я не повертався у порожню квартиру».

Марина застигла, перечитуючи ці рядки.

Образа спалахнула на душі миттєво.

Руслан просто втік! Втік до мами, бо йому не подали вечерю вчасно.

Раїса Михайлівна, звісно, нагодує синочка пиріжками та пожаліє, що його дружина «зовсім від рук відбилася».

— Яка ж ти дитина, Руслане, — прошепотіла вона, відчуваючи, як ейфорія від тренування розчиняється в гіркому розчаруванні.

Раптом у дверях повернувся ключ.

Марина напружилася, чекаючи на продовження скандалу.

У коридорі з’явився Руслан. Він виглядав ніяково, ховаючи очі.

Побачивши дружину, він спробував посміхнутися.

— О, ти вже тут. А я думав, ти пізніше будеш.

Він сподівався встигнути прибрати записку до її приходу.

Він написав її в пориві голодного гніву, але тепер усвідомив, наскільки це було нерозумно.

— Сподіваюся, ти знайдеш слова, щоб це пояснити, — Марина вказала на папірець на столі.

— Марино, ну я просто не вмію готувати. Мати мене ніколи не вчила, казала, що це не чоловіча справа. Я психанув, бо відчув себе непотрібним.

— І чому ж повернувся? Мати не прийняла?

— Навпаки, — Руслан зітхнув. — Вона сказала, що я не розумний. Що ти працюєш не менше за мене, і я маю тебе підтримувати, а не тікати при першій нагоді. Вигнала мене майже з-за столу.

Марина була здивована.

Свекруха, яка зазвичай любила повчати, несподівано стала на її бік.

Це була маленька перемога.

— Твоя мама цілком права, Руслане.

Марина зрозуміла: зараз найкращий момент, щоб відкрити карти.

Вона відчула в собі силу, якої не було раніше.

— Руслане, сідай і слухай. Я тобі збрехала.

Він здивовано підняв брови.

— Ніякого аудиту немає. Я була у фітнес-клубі. Мені набридло почуватися «тіткою», як ти висловився. Я буду ходити туди двічі на тиждень. Це моє право і мій час.

Руслан мовчав, перетравлюючи інформацію.

Марина чекала на протест, але він раптом видав те, чого вона зовсім не очікувала:

— Може, я буду ходити з тобою? Мені теж не завадило б трохи скинути зайвого.

— Ти настільки боїшся мити посуд і готувати? — Марина не втрималася від іронії.

Руслан знизав плечима і тихо зізнався:

— Справа не тільки в посуді. Просто якщо ти станеш стрункою красунею, а я залишуся таким, як зараз, мені буде дуже некомфортно поруч із тобою. Я не хочу, щоб ти знайшла собі якогось красеня Я тебе люблю, Марино. Давай спробуємо разом? Це ж і є правильне харчування, спільні цілі.

Марина дивилася на нього і вперше за довгий час посміхнулася щиро.

— Ти серйозно?

— Цілком. Тільки ти мені допомагай, бо я в тих тренажерах нічого не тямлю.

Марина не знала, наскільки вистачить його ентузіазму, і розуміла, що питання з прибиранням та готуванням ще випливе не раз.

Проте перший крок був зроблений.

Вона відчула, що тепер у неї є не лише право на власне життя, а й повага людини, яка нарешті побачила в ній особистість, а не просто кухонний додаток.

Вони стояли на кухні — двоє людей, які прожили разом роки, але тільки сьогодні почали вчитися чути одне одного.

І хоча попереду було багато роботи над собою та стосунками, Марина знала: цей Новий рік вони зустрінуть зовсім іншими людьми.

А ви як вважаєте, чи має чоловік готувати на кухні і прибирати, чи жінка це зробить краще і це її обов’язок?

Фото ілюстративне.