fbpx
Життєві історії
Через 10 років я повернулася додому з кругленькою сумою. Я відразу вирішила, що куплю для мами будинок, адже знала, що це було мрією всього її життя. Спочатку мама дуже зраділа, але потім знову почала нарікати на життя

Моя мама завжди вважала, що життя у неї не склалося тому, що у неї немає власного житла. Вона рано вийшла заміж, переїхала до чоловіка, але розлучилася з моїм батьком, коли мені було всього два роки. Після розлучення вона повернулася в будинок до своєї мами (моєї бабусі) і вітчима (чоловікові моєї бабусі). З вітчимом у мами були не найкращі стосунки. Вона і заміж вийшла, щоб швидше виїхати з дому, подалі від вітчима.

Потім мама вийшла вдруге заміж, але її шлюб був невдалим. І їй знову довелося повернутися в будинок до вітчима і мами. Але жити з вітчимом їй було ще гірше, і вона повернулася до чоловіка.

Розлучилася з ним тільки, коли я була вже у восьмому класі. Приблизно через рік після розлучення мама зустріла хорошого чоловіка, почала з ним жити, але він любив заглядати в чарку. І мама знову повернулася в будинок до вітчима.

Я закінчила школу і поїхала вчитися в столицю. Потім мені пощастило потрапити на роботу за кордон. В Америці я була 10 років. Весь цей час мама, замість того, щоб радіти моїм успіхам, просила мене повернутися, мовляв, не хоче вона самотньої старості.

Через 10 років я повернулася додому з кругленькою сумою. Я відразу вирішила, що куплю для мами будинок, адже знала, що це було мрією всього її життя.

Всі ці роки мама повторювала: «Якби у мене був свій будинок, моє життя склалося б по-іншому». Спочатку мама дуже зраділа, але потім знову почала нарікати на життя.

Мама почала знаходити в усьому погане і на цьому зациклюватися. То «кухню вбудовану хочу, то затишку вдома немає, то меблі старі». І видно, що її це дуже сильно засмучує, як ніби це взагалі неможливо виправити. Я майже не помітила радості від того, що збулася її мрія – мати свій будинок.

Як це не дивно, але зараз мама живе моїм життям. У неї немає хобі, подруг (хоча вона дуже товариська і хоче мати подруг, через це вона теж вічно засмучується).

Ще зовсім не давно, мама просто хотіла свій будинок, і щоб я не їхала нікуди, залишилася з нею. Зараз у неї свій будинок і я поруч, а вона знову сумує і скаржиться. Як так? Що робити? Раніше я розуміла, чому вона нарікає (були об’єктивні причини), а зараз причини якісь дріб’язкові.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page