Микола дуже хвилювався: сьогодні він мав познайомитися з майбутніми тестем та тещою. Заїхавши по дорозі до магазину і купивши подарунки для майбутніх родичів, він приїхав у невелике село, де жили батьки Оксани. Як тільки машина Миколи під’їхала до невеличкої старої хатинки, Оксана вискочила його зустрічати. Вона допомогла занести в будинок пакети з подарунками та продуктами та вручила їх своїм батька. Тим самим Оксана показала, що бере всю владу у сім’ї у свої руки. Але теща майбутня перевершила всіх
Микола дуже хвилювався: сьогодні він мав познайомитися з майбутніми тестем та тещею. Заїхавши по дорозі до магазину і купивши подарунки для майбутніх родичів, він приїхав у невелике село,
Мамо, що у вас тут сталося? Чому наша дитина в старих речах, ще й дірка на коліні? – дивувалася невістка. Свекруха відразу не хотіла говорити правди, щось вигадувала, та довелося зізнатися про те, куди поділися речі онучки. Але невістка не зрозуміла цього і розсердилася на матір чоловіка
Лідія Антонівна поглядала у вікно на кухні, щоб не проґавити момент приїзду свого сина та невістки. Два дні тому жінка взяла до себе власну онуку, за якою й
Якщо тобі щось не подобається, я тебе не тримаю, можеш іти куди хочеш, – Марта відчинила двері і дала зрозуміти чоловікові, що її терпінню прийшов кінець. – Невже тобі було важко приготувати вечерю? Ти ж знала, що я прийду з роботи втомлений і голодний, – в свою чергу висунув свої звинувачення Павло. – А чому маю готувати я? Я так само працюю і втомлююся. Інших жінок чоловіки в ресторан водять, а я вже й забула, коли ми з тобою останній раз в кафе каву пили, – висунула чергові звинувачення чоловікові Марта. Павло раптом зрозумів, що перед ним стоїть абсолютно чужа людина, яка його зовсім не розуміє, яка не дбає про нього і якій він став байдужим. – А знаєш що, ти права, це кінець! Я йду від тебе
– Якщо тобі щось не подобається, я тебе не тримаю, можеш іти куди хочеш, – Марта відчинила двері і дала зрозуміти чоловікові, що її терпінню прийшов кінець. –
Ось, Поліно, твоя кава, – каже подруга Інна, така ж заробітчанка. – Тістечко теж візьми, сподіваюсь, я взяла таке, як ти любиш. – Та я не хочу кави, дякую, – невпевнено відповіла Поліна. – Бери, я пригощаю. Синьйора Ребека мені сьогодні спеціально дала на 20 євро більше, сказала, щоб я собі чогось смачненького купила. Поліна взяла до рук невелику чашечку італійського еспресо, попередньо подякувавши подрузі, зробила два ковтки і раптом розплакалася
– Ось, Поліно, твоя кава, – каже подруга Інна, така ж заробітчанка. – Тістечко теж візьми, сподіваюсь, я взяла таке, як ти любиш. – Та я не хочу
Матвію, мама знову пише про цей борг, – голос Уляни був сумним, коли вона показала повідомлення від мами чоловікові. – Що сталося? – Матвій відірвав погляд від телефону та уважно подивився на свою дружину. – Знову ці комунальні платежі. Мама просто дуже хвилюється, що відключать світло та воду. У неї зовсім немає грошей, а борг уже такий великий, – нарікала дружина. Матвій зітхнув і вирішив, що має дати тещі своїй 7 тисяч гривень, але й гадки не мав, що про це дізнається все село
– Матвію, мама знову пише про цей обов’язок, – голос Уляни був сумним від хвилювання, коли вона показала повідомлення від мами чоловікові. – Що сталося, люба? – Матвій
На річницю свого весілля Тамара Гнатівна запросила двох своїх доньок і двох зятів. Донькам дала по тисячі гривень, а зятям подарунки купила. От тільки Іванові вручила дорогий інструмент, адже у нього своя будівельна фірма, а Тарасові – гель для душу піднесла в пакеті. Обоє зятів все зрозуміли, але Тарас вирішив мовчати, а серйозну розмову відкласти на потім і став чекати зручної нагоди
Тамара Гнатівна мала дві доньки – Людмилу та Світлану. Людмила вийшла заміж за Тараса, молодого інженера, який працював на місцевому заводі. А Світлана знайшла своє щастя із Іваном,
Ти ж сам казав, що вона тобі не рідна мама. Я розумію, що ситуація серйозна, але ж не везти її до нас додому, глянь, яка вона брудна. Для цього є спеціальні заклади, – шипіла на вухо Лариса, яка назвала себе нареченою Андрія, і яка приїхала разом з ним. Людмила Вікторівна все розуміла – діти вирішили відвезти її у притулок для літніх людей. Не хотілося покидати рідний дім, але що поробиш. Андрій і справді був їй не рідним, а інших родичів у старенької не було. У важких роздумах Людмила Вікторівна зайшла в хату, і як наказав син, вона стала збирати лише найнеобхідніше. Деякі речі, які довелося залишити, але які були дорогі її серцю як пам’ять, вона брала у руки, цілувала і плакала. – Мамо, ти збирайся, а я відвезу Ларису і повернуся за тобою, – сказав Андрій і завів машину
– Ти не можеш тут жити, мамо, тому збирайся. У нас інших варіантів просто немає, – сухо і спокійно сказав Людмилі Вікторівні син і наказав брати з собою
Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова вимовити. Помилки бути не могло, це був Ігор, мій чоловік. Але звідки він тут узявся? Цього разу у відпустку я приїхала не одна, а з італійцем. Роберто давно мене просив, щоб я показала йому свій край, і цього року він так наполягав, що я вже відмовити йому не могла, тому ми приїхали разом. В село його привезти я теж не могла, бо що люди скажуть? Тому ми поїхали в Буковель, на відпочинок. І тут я зустріла свого чоловіка Ігоря, з яким ми не бачилися більше 15-ти років
– Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова
Коли мати занедужала, Михайло не хотів довго чекати черг в державному стаціонарі, а відвіз її у приватний заклад, так радили фахівці, бо чекати далі не було куди. Звісно, на це чоловік витратив багато грошей, але дружині своїй ні слова про це не сказав, вона дізналася правду зовсім випадково
Син до Наталі Андріївни, Михайло, нещодавно повернувся з речами, що стало для матері його величезною несподіванкою. Справа в тому, що дружина його, Олена, подає на розлучення та сказала
Ось, Михайле, візьми, – каже Марія і дає сусіду 500 гривень. – Що це? – суворо запитав Михайло, та так, що у нього аж вус припіднявся. – Хіба не бачиш, гроші. Не можу я тебе за просто так просити постійно про допомогу. Ти он, скільки роботи сьогодні зробив. Я навіть не знаю, що б я без тебе і робила, – стала виправдовуватися сусідка. – Значить так, Маріє, – сказав уже значно м’якшим тоном Михайло. – Ти свої гроші сховай, пригодяться. Я тобі просто так допомагаю, бо бачу, що важко. А будеш ще раз мені їх давати, то більше не прийду
– Ось, Михайле, візьми, – каже Марія і дає сусіду 500 гривень. – Що це? – суворо запитав Михайло, та так, що у нього аж вус припіднявся. –

You cannot copy content of this page