Життєві історії

Я так довго чекала чоловіка, ми з ним не бачилися більше п’яти років, а він повернувся додому і такий мені сюрприз влаштував, що тепер я просто не знаю,

– Тамаро, а ми з дочкою тут подумали, що не проти до вас знову у гості приїхати, на Великдень наприклад, – каже мені по телефону сваха. – Я

– Дачу треба продавати, це не обговорюється, – каже Іван, який був старшим сином в сім’ї. – Та я не проти, але як переконати в цьому батька? –

Дочка перестала зі мною спілкуватися, бо я відмовилася від її пропозиції помінятися квартирами. Тепер я внуків не бачу вже кілька місяців, а Юля чекає на те, що я

– Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти ж уже майже три роки в Італії, а ніде толком не була і нічого

– Ольго, підтримай колектив хоч сьогодні. Марта Ярославівна нас усіх запрошує до себе. Ну чого ти? – стали наполягати на Ольгу її співробітниці. – Не можу я, дівчата.

– Все вирішено, на Великдень ми їдемо в село до Валерія, його батько нас чекає, – каже мені моя дочка. – В гості – це добре, але я

– Мої діти – найкращі, а зять мені як син, – не раз я любила повторювати іншим заробітчанкам. Я не хвалилася, я і справді так думала. Я завжди

– Донечко, я не знаю як буде правильно, ти – доросла і тобі вирішувати, але він – твій батько, і йому зараз дуже потрібна твоя допомога, – радить

– Миколо, залишилося всього 10 днів, треба щось придумати, – кажу я своєму чоловікові, глянувши на календар. – Не зрозумів, ти про що? – Микола здивовано глянув на