Життєві історії
— То це все справді твоє, чи ти просто пустила чутки, щоб переді мною похвалитися? Саме з цих слів почався наш перший за сім років приїзд мого колишнього
– Ти куди знову мітли та ганчірки потягнув, Петре? – обурено вигукнула Катерина Миколаївна, енергійно розмахуючи рушником біля ґанку сільської хати в мальовничому куточку Полтавщини. – Я ж
— Якби в тебе в голові була хоч крапля розуму, ми б зараз не думали, як борги закривати! — свекруха стояла посеред кухні, склавши руки на грудях, і
— Ми тоді вам на житло доклали солідну частину, отже, тепер твоя черга виручити брата, — оголосила мама перед усіма родичами, коли офіціантка якраз прибирала зі столу тарілки
— Ключі від трактора поклади на стіл, Василю, і йди пішки до своєї любої тещі орати! — Ганно, ти при своєму розумі таке рідному братові заявляти перед самим
— Тільки не кажи мені, мамо, що мій чоловік усе це вигадав і просто так бере чужі гроші, — донька дивилася на неї втомленими очима, тримаючи в руках
У невеликій кімнатці на околиці Неаполя пахло сухою лавандою, праскою і старими меблями. Ольга сиділа на краю вузького ліжка й дивилася на розкриту валізу. Валіза була новенька, темно-синя,
— Відійти, невістко, сумки самі себе не занесуть! — Тамара Яківна енергійно втиснулася у вузький передпокій, з розгону відпихнувши невістку великою клітчастою торбою. — І дай мені мої
— З чого ти взяла, що найстарша донька завжди зобов’язана тягнути все на собі? — заявила мені сестра просто з порога, струшуючи попіл на щойно вимиту підлогу. Я
– Ти за нього заміж зібралася, дочко? Та він же повільний – до пенсії тобі «доброго ранку» вимовляти буде, а ти стоятимеш і чекатимеш! Катерина Василівна гримнула кришкою