Головна

Життєві історії

Повернувшись з роботи, Ярина запакувала дві дорожні сумки, поклала ключі на стіл і оголосила синам і чоловікові: – Я їду. Де мене шукати, ви знаєте. Захочете жити зі мною, я залишаю два ключі від своєї квартири на тумбочці. Приїжджайте в будь-який час. Я завжди там на вас чекатиму. Прийшла в квартиру батьків і стала чекати, що їй зателефонує чоловік. Довго дуже чекала, а він все не дзвонив і не дзвонив. Лише тоді жінка зрозуміла, що може все вийти не так, як вона собі запланувала
Життєві історії 0
Ярина стояла в дверях, розглядаючи батьківську квартиру, яку не відвідувала вже понад двадцять років. У кожній тріщині на стіні, у кожному порожньому місці вона відчувала смуток колишніх часів,
Світланко, я зараз в стаціонарі, мене вночі привезли сюди. Ігор у відрядженні, зможе приїхати тільки через три дні. Мілану мені ні з ким залишити. Зараз вона у сусідки, але та не буде з нею довго сидіти – всім же на роботу вранці. Дуже прошу тебе допомогти, побудь з нею, ти ж подруга моя, – подзвонила Олена Світлані посеред ночі. – Але ж мені на море їхати завтра, я вже речі збираю, готель оплатила і квитки на руках, я ж так довго мріяла про море, ти ж знаєш, – тихо відповіла Світлана. – Ми тут самі, рідні не маємо близько, надія тільки на тебе – так і знай, – сказала незадоволено подруга. Світлана сумно поглянула валізу і промовила: – Добре, їду вже до тебе, таксі викликай. Про те рішення вона вже сто разів пошкодувала
Життєві історії 0
Світлана, як і кожна інша людина, мала свій набір переконань та життєві цінності, якими завжди жила. Вона вірно виконувала ролі, які на неї накладали друзі, колеги, а іноді
Ну як що я тут роблю? Переїжджаю до вас. Невже не зрозуміло? Мама з Олегом домовилися, що мені зручніше жити тут, – сказала зовиця Софії, яка щойно повернулася з роботи і здивована навіть не встигла зняти взуття. – Як це ти будеш жити в моїй квартирі лише тому, що так захотіла свекруха? А де ж це мій чоловік? Софія сердита пішла до Олега на кухню, а зовиця раділа, бо тепер вона зекономить багато грошей
Життєві історії 0
Пахло літньою прохолодою, адже майорів вечір і палке сонце ховалося за обрій якраз. Софія ще не знала, що сьогоднішній вечір навічно змінить її уявлення про дім, любов і
Шістнадцять років пролетіли, як одна мить. З завданням Анна справилася – дітей вивчила, хату побудувала, з чоловіком розлучилася. Він таки через рік, як Анна його покинула, зійшовся з вдовою. Діти після навчання залишилися жити у Львові, тому хата в селі стоїть пусткою, хоч і відбудувала Анна її на славу. Оксана п’ять років тому вийшла заміж, вже й двох внучок встигла подарувати Анні. А от Андрію чомусь не щастило. Хлопцеві вже за тридцять, а особистого щастя він досі так і не знайшов. Анна часто, в перервах між роботою, молилася за добру долю своїх дітей
Життєві історії 0
Анна в Італії на заробітках вже довгих шістнадцять років. За цей час багато чого в житті змінилося – діти виросли, і хата в селі виросла, все добре, правда,
Що б не сталося, я завжди підтримувала своїх дітей. Приїхала я додому – один син мене машиною зустрів, додому привіз. Там вже донька мене чекає з смачним обідом. А ввечері ми зібралися у нас вдома великою родиною: дві доньки, два сина, дві невістки, два зятя, 9 онуків! Це ж тільки найрідніших я вам перечислила! В мене сльози радості на очах були, коли я на них усіх дивилася. Радію, що гроші не пересварили моїх дітей. Бо ж ми з чоловіком не вічні. Головне, що у нас в родині панує мир і взаєморозуміння! Тепер у мене велика дружна родина! Виявляється, що можна і не посваритися на грошах
Життєві історії 0
Додому я їхала з острахом, бо наслухалася тут, в Італії, різних історій про невдячних дітей. Не знала, що мене там чекає. На заробітки я поїхала 20 років тому,
Нарікала на життя поки не поїхала в Італію. Добре кажуть, що важко оцінити що маєш, поки не потрапиш в іншу ситуацію. Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися. Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося, що я живу погано
Життєві історії 0
Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися. Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося,
А у тебе гарна квартирка, заздрю! Ти давно тут живеш? О, це твої діти на фото? А в мене немає дітей, – перше, що сказала Світлана, коли повернулася з Європи. Я дивилася на свою подругу і не могла повірити, що вона так змінилася. Говорили ми 15 хвилин. Вона пішла, а я заплакала
Життєві історії 0
У мене нещодавно була зустріч, яку я дуже чекала, але про яку можна сказати – краще б її не було. Кажуть, час лікує. Але час ще й змінює
Моя старша сестра теж двоє дітей має, так заради них вона в Італію на заробітки поїхала. Купила двом донькам по квартирі. А я собі подумала, невже я гірша? Чи мої діти гірші, ніж діти сестри? З чоловіком було марно на цю тему говорити, то ж я просто поставила його перед фактом, що теж їду в Італію до сестри, щоб наших дітей житлом забезпечити. Що тут почалося! Чоловік був настільки проти, що казав, що розлучиться зі мною, якщо я поїду. Але я таки зробила як задумала, сподіваючись, що з часом чоловік зрозуміє, що я таки була права
Життєві історії 0
Про те, що чоловіка таки треба слухати, я зрозуміла дещо запізно. Шкода, що я раніше так не думала. Але краще вже так, ніж ніколи. Ми у шлюбі прожили
Коли чоловік подався до іншої – “молода, красива, без двох дітей і проблем”, як потім казали люди – Світлана не плакала. Вона просто мовчки подивилася в дзеркало і сказала собі: – Ти не маєш права зламатися. Діти хочуть їсти. Зарплати в їдальні ледве вистачало на хліб і борщ. Старший син якраз зібрався вступати, а донька – на першому курсі медичного коледжу. Одного вечора вона сіла й написала на листочку: “Або Польща, або безвихідь.” Подзвонила знайомій, яка вже працювала в Познані на фабриці. Через два тижні Світлана їхала в автобусі з важкою валізою й ще важчим серцем. Залишала хату на сестру, дітей – на Бога
Життєві історії 0
Світлана завжди була спокійною. Не з тих, хто скаржиться. Просто робила, що треба. Працювала в шкільній їдальні, доглядала за двома дітьми, тримала господарство і рідко виходила за межі
Коли зарплати стало не вистачати навіть на одяг і продукти – Марта поїхала в Польщу на заробітки. – Ти в кого пішла така? – скривилась Люба перед від’їздом. – Мамі треба допомагати, мені з дітьми важко, а ти – туди. Зовсім без серця. Але Марта мовчала. Бо знала: поки вона сиділа в селі, їй дорікали, що нічого не має. А коли наважилась щось змінити – знову незадоволені, більше того, сестра вирішила, що тепер Марта повинна їй допомагати
Життєві історії 0
У селі всі знали сестер Ковальчук – Любов та Марту. Старша, Люба, вийшла заміж рано, в двадцять, народила трьох дітей і жила в тій самій батьківській хаті з

You cannot copy content of this page